1. Сучасна домінанта передбачає свідоме оволодіння дитиною словом, що надалі сприятиме доречному вживанню слів під час спілкування з однолітками та дорослими. Сьогодні відбувається справжня революція слова. У 50-60-ті роки у методиці розвитку мовлення дошкільників провідною була домінанта кількісного накопичення словника, особливо на першому році життя. З роками змінилася мета, цінності, результати оцінювання, орієнтири та позиції щодо мовленнєвого розвитку. Комунікативний підхід до лексичної роботи спонукав до зміни методів навчання. Поряд із традиційними репродуктивними, імітаційними методами засвоєння лексики, набувають поширення творчі методи. М.Плющ та Н.Грипас указують на те, що осмислення художньо-літературної освіти відбувається шляхом сприймання слова, що є можливим лише на практичній основі, з опорою на текст. У сучасній методиці розвитку мовлення словникова робота розглядається як цілеспрямована педагогічна діяльність, що забезпечує ефективне опанування словникового складу рідної мови. У цьому аспекті особливої актуальності набуває проблема дидактико-методичного забезпечення лексичного розвитку дошкільників та готовності вихователів до проведення лексичної роботи.

2. Українська етнокультура як конкретно – історичне явище, система знань і цінностей впливає на якісні характеристики освітньо- виховного процесу.

3. Концептуально, структурно, організаційно філософія українознавства пов’язана зі змістом освіти, про що свідчить історико-педагогічний ретроспективний аналіз.

4. Реалізація цілей етнолінгводидактики у змісті національної освіти, ставши базою формування нової національної системи виховання, має виняткову значущість для формування особистості.

5. Рівень підготовки спеціалістів у галузі освіти залежить від ерудованості майбутніх педагогів, їх вміння пов’язати знання з історії України, мовознавства з сучасними тенденціями розвитку суспільства і держави.

6. Аналіз лінгводидактичних концепцій українських вчених відкриває можливості для розвитку вищої педагогічної та філологічної освіти, для формування нових поглядів на зміст, мету, засоби і методи лінгводидактичної науки як сплаву знань.

7. Акцентуючи увагу на питаннях про педагогічні, зокрема лінгводидактичні, аспекти вивчення українського фольклору як системи безперервного національно-мовного виховання, ми поповнюємо арсенал виховних та дидактичних прийомів майбутніх вчителів, відкриваємо можливості для самовдосконалення, для створення на цій основі власної педагогічної системи.

8. Для реалізації нових цілей національно-мовного виховання учнів школи дуже важливою обставиною є наявність кадрів, освітній рівень та педагогічна підготовка яких дозволятиме ефективно працювати з дітьми. Система національно-мовного виховання, створена народною думкою і відшліфована досвідом поколінь, є джерелом української етнолінгводидактики, яка засобами мови виховує найкращі моральні якості та формує риси національної ментальності. Для майбутніх педагогів дуже важливим є усвідомлення того, що їх життєвим обов’язком стане подальше формування нації.

9. Кінцевою метою опанування рідною мовою в дошкільному віці є засвоєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілкування рідною мовою. Культура мовлення - це вміння правильно говорити /й писати/, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності. Культура рідної мови має як соціальне, так і національне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, облагороджує стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства загалом; через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення. Культура мовлення проявляється в таких його характеристиках: правильність, нормативність, адекватність, логічність, різноманітність, естетичність, чистота, доречність. Культура мовлення формується, розвивається і проявляється в процесі спілкування в мовленнєвій діяльності. Саме розвиток у дитини культури мовлення підвищує рівень формування комунікативної компетенції. Культурі рідного мовлення потрібно вчити з дитинства в процесі навчальної мовленнєвої діяльності.

10. Навчально-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку охоплює різні види говоріння /розповідання, бесіда, діалогізування, міркування, повідомлення тощо/ та слухання, які реалізуються на спеціально організованих заняттях з розвитку мовлення.