| Висновок: |
Відновлюючи національні традиції, українська історична наука дедалі більше уваги приділяє дослідженню тих сторінок минулого, що замовчувалися або й фальсифікувалися. Серед них й історія ліберально-демократичного руху в Україні другої половини XIX - початку XX століття. Під ліберально-демократичним рухом розуміють ту течію суспільно-політичного, громадського та культурного життя, представники якої проповідували ідеї свободи, суверенітету і прав особи, гуманізму, демократії, які й сьогодні залишаються актуальними. В Конституції України відзначається, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю." Лібералізм протистоїть будь-яким спробам використати державну владу на шкоду особистій гідності і правам людини. Витоки лібералізму, як сукупності філософських, політичних, правових поглядів, сягають у XVII ст., але як самостійна течія він сформувався в середині XIX ст., набув популярності на рубежі XIX - XX ст., не втратив її і в сучасних умовах. Ідейно-теоретичні основи лібералізму були розроблені видатними просвітителями Дж.Локком, Ш.Монтеск'є, Ж.Руссо, Д.Дідро, Т.Джефферсоном та ін., які обгрунтували пріоритет особистої свободи людини , рівність громадян перед законом, засади правової держави. Співзвучні погляди висловлювали й українські мислителі, зокрема Г. Сковорода, М.Максимович, М.Костомаров, П.Куліш, Т. Шевченко та ін. У XIX ст. ліберально-демократичні ідеї лягли в основу ряду суспільних і громадських рухів та політичних об'єднань. Спробу поєднати український національно-демократичний рух з європейськими ліберально-демократичними ідеями зробив М.Драгоманов. Носіями ліберально-демократичної ідеології стали громади, товариства "Просвіти", земства, народницькі та інші громадські об'єднання, часописи "Основа", "Киевская старина", численна періодика в Галичині. Ліберально-демократичний рух в Україні - органічна частина її суспільно-політичного і культурного життя. Історіософія лібералізму займала одне з домінуючих місць у суспільній свідомості другої половини XIX ст., була невіддільна від діяльності громад, "Просвіти", народницьких груп, зародження політичних партій. Без всебічного дослідження цієї проблеми неможливо створити цілісну картину політичної і духовної історії України. Ліберально-демократичний рух в Україні - складний феномен, що поєднав у собі як національні особливості, так і західноєвропейські впливи, мав певну специфіку на підросійських та підавстроугорських українських землях. З'ясування загальних тенденцій і особливостей, порівняльний аналіз проявів ліберально-демократичної течії в різних регіонах України - важлива передумова її об'єктивної оцінки. Ліберально-демократичний рух в Україні , його ідейні засади тривалий час були віднесені до заборонених або неактуальних тем, чимало його аспектів спотворені більшовицькою ідеологією та радянською історіографією. Як наслідок, історія ліберально-демократичного руху залишається малодослідженою проблемою. Розглянутий дослідженням відрізок часу (1897–1914 рр.) можна коротко визначити як період формування, ідейного становлення і розвитку ліберально-демократичних організацій і партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. За внутрішнім змістом процесів партійного будівництва, особливостями формування ідеологічних засад й участі в українському національно-визвольному русі період становлення та діяльності націонал-ліберальних партій умовно можна розділити на три коротші етапи, хронологічні рамки яких приблизно такі: друга половина 1890-х рр. – 1904 р. (існування ВБЗДО); 1904-1905 рр. (існування УДП і УРП); 1905-1908 рр. (існування УДРП до утворення ТУП). Розвиток українського національного відродження історично зумовив й підготував утворення УДП, УРП та УДРП. Політична орієнтація цих партій окреслювалася поступово, по мірі їх розвитку. Вони, на відміну від революційних партій, пропонували помірковані, еволюційні способи вирішення національних, політичних і соціально-економічних проблем України. Соціальною базою ліберально-демократичних організацій і партій стала інтелігенція, яка притримувалася ліберальних ідей. Саме вона визначала обличчя ВБЗДО, УДП, УРП, УДРП і ТУП. Гострота національного питання у Російській імперії на початку ХХ ст. вимагала від УДП, УРП та УДРП обґрунтування у їх програмних документах національних вимог і побудови державності України. За концептуальними підходами вирішення національного, соціального, аграрного і робітничого питань, визначення перспектив державності України програми партій були надзвичайно зважені й помірковані. Політичні програми ліберальних партій пропонували детальний проект політичного устрою автономної України з її найвищими й місцевими органами влади, системою судочинства, мотивували доцільність першочергового вирішення соціально-економічних питань. УДП, УРП, УДРП і ТУП не вдавалися до бездумного копіювання іноземних зразків і запозичення закордонних теорій, а намагалися виробити власні форми й методи політичної організації держави, створити оригінальну ідеологію національного і соціального визволення українського народу; На практичну діяльність ліберальних партій по пропаганді й відстоюванню своїх програмних вимог впливали тогочасні політичні умови, які значною мірою визначили засоби, методи, форми роботи та її масштаби. В контексті загальноросійського ліберально-демократичного руху вони вирізнялися чіткою позицією у відстоюванні інтересів українського народу, організованістю і найбільшою орієнтованістю на безпосереднє практичне втілення своїх ідеалів, закріплених у програмних документах. У пропаганді й обстоюванні національних, соціальних та інших вимог ВБЗДО, УДП, УРП та УДРП на початку ХХ ст. важливу роль відіграла періодична преса, яка виступила помітним політичним чинником у прискоренні національно-політичного руху. Націонал-ліберальна періодична преса знайшла своїх прихильників практично у всіх регіонах України. Найвагомішим політичним успіхом ліберальних партій у справі відстоювання програмних вимог став їх вихід на парламентський рівень. Ліберально-демократичні партії згорнули свою діяльність під зовнішнім тиском, посиленням реакції після революції 1905-1907 рр. Водночас певну роль у припиненні діяльності ліберально-демократичних партій відіграли процеси внутрішньої дезорганізації та розчарування в можливості реалізації партійних вимог. Політичною платформою ТУП була вимога автономії України та визнання принципів конституційного парламентаризму. ТУП до 1917 керувало властиво всім укр. рухом на Наддніпрянщині; серед інших координувало працю «Просвіт», різних культурно-освітніх клубів, тісно співпрацювало з Українським Науковим Товариством у Києві; йому належала Українська книгарня в Києві (колишнє видавництво «КСт.»). Неофіційними органами ТУП були в Києві щоденник «Рада» й журнал «Украинская Жизнь» у Москві. ТУП (зокрема його громади в Петербурзі) підтримувало добрі взаємини з опозицією в III і IV Думах, особливо з лідерами Конституційно-Демократичної Партії (П. Мілюковим, Н. Некрасовим) та групою автономістів-федералістів (В. Обнінським), які визнавали за українцями право на національно-культурний розвиток, а також з рос. вченими О. Шахматовим, Ф. Коршем та С. Мельґуновим. Отже, звертаючись до історії лібералізму, можна зробити висновок, що ця філософська теорія, як і політична практика, своєю головною метою ставить розвиток особистості, здійснення природніх прав людини на життя, свободу, власність, рівність можливостей. Саме в ліберальному русі народилися ідеї конституціоналізму, самоврядування, просвітництва і розроблялися теоретичні основи для створення інститутів правової держави і громадянського суспільства. Грунтовною ознакою ліберальної філософії є міра, що утримує вільний дух людини в суспільних рамках і культурних формах, що розкривають самоцінність і значимість політичної та правової сфер громадського життя. |
