| Висновок: |
Знаємо, звідки походять і як гуртувалися українські козаки-запорожці. Знаємо, що вони нападали на турків і татар і хоробро воювали з іншими ворогами України. Вони боронили народ і рідну землю від воро¬жих переслідувань і змагали до того, щоб український народ мав свободу і свою власну державу. І не один із них віддав своє життя за рідний край і народ. Ми згадали також, що осідком запорожців була Запорозька Січ на Дніпрі, понижче порогів, на островах, серед ріки. Там запорожці жили постійно; там збирали¬ся, вчилися воєнної справи і готувалися до воєнних походів. Отже, цікаво буде довідатися, як виглядала Запорозька Січ і які звичаї були на Запорожжі (на Січі) та взагалі — як жили запорожці. [4; 96]. Січ — то була простора площа на Дніпровім острові Хортиці (потім на Базавлуці і Томаківці). Зо всіх боків обливала цей острів глибока вода Дніпра, а ще, крім того, на самім острові був викопаний глибокий рів, наповнений водою, та й поставлено високий, гострий частокіл (паркан) з міцними брамами. На брамах, що на ніч замикалися» стояли гармати й козацька сторожа. Не диво, що кому-будь неможливо було дістатися на Січ. І хоча не раз пробували здобувати Січ турки, татари й інші вороги, то це їм не вдавалося. Довкола площі стояли побудовані хатки, так звані «коші» (з плетеними сітками), або «курені». Ті хатки були накриті очеретом або кінськими шкірами. В такій хатці жив один курінь з курінним отаманом. Та козаки тільки сиділи тут або пересиджували негоду й дощі, латаючи одіж або чистячи зброю. В погідні дні перебу¬вали на площі або в степу за рікою. Там вправлялися в їзді верхом, в стрілянині з рушниць і гармат та ремонту¬вали човни. Посередині Січі стояла невелика церква св. Покрови, знадвору дуже скромна, але всередині повна золота й срібла, бо козаки були побожні й дуже дбали про свою церкву, а підчас читання Євангелія тримали шаблі наполовину витягнені з піхв, на знак того, що готові будь-якої миті боронити своєї віри. Частину своєї воєнної здобичі призначали на церкву і купували щораз кращі нові хоругви та ікони. На Січі, крім хаток-курінів, були й склади зі зброєю, з гарматами, з човнами та харчами. Коло складів стояла вночі сторожа. Про звичаї й побут козаків-запорожців пишуть очевидці, що були на Січі, таке [ 4;103]. Хто хотів стати козаком, мав наперед служити три роки в старого козака за чуру (слугу й помічника). Чура робив усяку роботу й носив за козаком другу рушницю й потрібні йому клунки. Щойно поті», кили вивчився від того козака орудувати зброєю й набрав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли. Козаки вбиралися просто: в грубу сорочку, в кирею (довгий плащ без рукавів). За широким поясом носили пістолі й люльку, через плече носили торбинку з харча¬ми і кулями, а до пояса на-ремінець присиляли ще й порошницю з порохом. Їли сушену рибу і печене м'ясо та риб'ячу юшку, бо риби в ріках та всякого звіра та птаства в степу було дуже багато. Пекли сухарі з пшеничної муки. Жінок на Січі не було, і ніхто не смів мати на Січі жінки, навіть сам отаман. За це грозила кара смерті. Коли козак був жонатий, то жінка й діти жили десь на селі або на хуторах, по так званих «зимовиках». Там жив і козак, коли не було війни. Він господарив, вів велику пасіку, полював, а завжди частину з того від¬давав на Січ. Там звичайно й зимував. А коли кошовий отаман оголошував воєнний похід, приміром, на турка, то козацькі гінці роз'їздилися по тих хуторах-зимовиках, що звичайно були добре обгороджені й заперті міцними воротами, і закликали козаків-хуторян на Січ, на війну. Військо ділилося на полки по 500 осіб. Полк мав п'ять сотень по сто люда; сотня мала десять десяток (куренів) по десять люда. Полками командували полков¬ники, сотнями сотники, а десятками десятники, так звані курінні отамани. І власне кожний такий курінь жив в окремій хатці-курені. Канцелярію вів писар, що писав усякі письма й прикладав печатку, на якій був на¬пис: «Печать Славного Війська Запорозького Низового». Цілою Січчю командував кошовий, що його звали; «батьком-кошовим». Коли збиралися в похід, то на Січі був великий рух. Одні рихтували човни, інші зброю, ще інші пекли варили в казанах харчі на дорогу. Січові шевці шили чоботи, кравці одежу, римарі робили упряж, ливарники • відливали з олова кулі, котрі вже були готові, обступали січового бандуриста, старого козака, що грав на бандурі і співав славних отамані» і гетьманів, про походи на турків і татар. Часто й танцювали собі для охоти й жартували, завжди були веселі. Козаки воювали двома способами. Звичайно напада¬ли на ворога кіннотою, а піхота наступала з боків. Ніхто не піддавався, всі билися до останку, кажучи: «Або перемога, або смерть!» Коли ж несподівано стрічався їм ворог у степу, а козаків було мало, тоді шикували колесом свої вози тай ще обкопувалися валом і оборонялися з-за такої возової фортеці Ворог не міг здобути тої твердині й відступав. Хіба часом, як не наспіла козакам поміч, то тримав їх облогою, аж гинули зі спраги й голоду, але таки не піддавалися. Отак жило те славне козацьке запорізьке військо, .2 що від 1500-го майже до 1800-го року, близько 300 літ, обороняло Україну від усякої напасті. Відвага й хоробрість козаків були відомі в цілій Європі. Отож, ми переконалися, яким насправді було могутнє козацьке військо. Козаки дуже часто приймали участь у різноманітних повстаннях. |
