|
Метою дипломноїроботи було дослідження процесів утворення, становлення та розвитку Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії у 1905-1917 роках. Відповідно до вказаної мети в роботі були вирішені наступні завдання: узагальнені існуючі в науковій літературі теоретико-методологічні засади становлення та розвитку соціал-демократії; охарактеризовано історіографічні аспекти та сучасні дослідження соціал-демократичного руху в Україні; висвітлено процеси утворення та діяльності УСДРП у 1905-1917 роках. Внаслідок системного аналізу процесів утворення, становлення та розвитку Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії, можемо зробити наступні висновки. 1. Родоначальником ідеології соціал-демократичного ґатунку на українському ґрунті по праву вважається М. Драгоманов. Саме він є автором першої програми української соціал-демократії, написаної ним у 1888 році. Погляди останнього формувались не лише під впливом ідеологів російського революційного руху – Чернишевського, Герцена, Михайловського, Лаврова, а й західноєвропейських – Прудона, Маркса, Енгельса, Лассаля. Визначальною була його філософсько-світоглядна позиція. Українські соціалісти вірили, що для побудови соціалізму достатньо встановити громадянські права за моделлю \"буржуазної демократії\", а потім за підтримкою трудящої більшості населення забезпечити працюючих через розподіл економічних благ від багатшої меншини до бідних та усуспільнення засобів виробництва. Для них несподіваною була ситуація, що можуть виникати серйозні сутички між самими трудящими та їхніми соціалістичними представниками. 2. Дослідження становлення та розвитку української соціал-демократії поділяють на такі етапи: а) кінець XIX ст. – початок 20-х рр. XX ст., тобто від зародження руху до кінця визвольних змагань; б) міжвоєнний період (20-ті – 30-ті рр. XX ст.) – вивчення проблеми на теренах української еміграції та діаспори, зародження і розвиток радянської історіографії; в) повоєнний період – подальша еволюція названих груп, поява низки західноєвропейських та американських студій відповідної тематики; г) новітній період (з 1991 р.) – виникнення й інтенсивний розвиток сучасної української історіографії проблеми. 3. У грудні 1905 року перша організована політична сила Наддніпрянської України - Революційна українська партія (РУП) - на II з-їзді змінила назву: зважаючи, що після кількох розколів у ній залишилися тільки люди, які сповідують принципи соціал-демократії в європейському розумінні цього терміну, було ухвалено рішення іменуватися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). Лідерами партії стали громадсько-політичні діячі, які очолили в майбутньому українську революцію - Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Дмитро Антонович, Микола Порш. 4. Основний акцент у діяльності УСДРП робився на парламентських, конституційних методах боротьби. Основне положення \"наукового соціалізму\" про диктатуру пролетаріату в ньому відсутнє. Провідними ідеями українських соціал-демократів були – поєднання свободи із соціальною справедливістю, а також розуміння того, що національна незалежність не може бути надійно захищена доти, поки організований робітничий рух, широкі маси селянства не усвідомлять національні інтереси всіх працівників як свої власні. Соціальну базу УСДРП складали студентська молодь, дрібні службовці, промислові і сільськогосподарські робітники, селяни. 5. Українська Соціальна Демократична Робітнича Партія відіграла ключову роль у лідерстві Української Революції. Відповідно тактика й перспективи УСДРП мали вирішальний вплив на курс подій того часу. 6. Члени УСДРП вірили в повне усуспільнення (одержавлення) фабрик, заводів та еволюцію сільського господарства до великомасштабного суспільного рільництва. Члени партії вважали, що переділ землі від культурних маєтків до одноосібника-селянина був би небезпечним реакційним кроком. 7. Українська соціал-демократія в ході державотворення України виступила не тільки проти більшовиків, а і російських меншовиків. До революції українські соціал-демократи прагнули об\'єднатися з російською соціал-демократичною партією, а в 1917 р. вони в усіх важливих політичних кампаніях виступали самостійно. 8. Протягом 1917 р. гаслом українських соціалістів було: «Національна територіальна автономія України із забезпеченням прав національних меншостей». Під цим вони мали на увазі австро-марксистську модель національної культурної автономії, твердим опонентом якої був Ленін. Більшість російських, польських і єврейських соціалістів виступала категорично проти ідей української суверенності, вбачаючи у них загрозу «українського сепаратизму» 9. Після падіння Української Народної Республіки соціал-демократи могли легально працювати тільки в Західній Україні. Радикали ж об\'єдналися із залишками українських есерів і створили Українську соціал-радикальну партію (УСРП). До її складу, крім зазначених вище, увійшли окремі організації УСДРП. | 
