| Висновок: |
Внаслідок системного аналізу недоторканості особистого життя громадян, ми можемо зробити наступні висновки. 1.Реформоване цивільне законодавство закріплює низку заходів, спрямованих на охорону особистого життя, які стали законодавчим втіленням результатів попередніх наукових досліджень цієї проблеми. 2.Особисте життя – це особлива частина приватної сфери людської життєдіяльності, яка полягає в різноманітних відносинах, стосунках, явищах, подіях і т.ін., що не мають публічного значення, визначається і регулюється самою особою на основі соціальних умов, гарантується та охороняється правом від неправомірних втручань. 3.Особисте життя є історичною категорією і постало в якості цілісного об’єкта правової охорони лише з кінця ХІХ століття, адже до цього право охороняло не особисте життя в цілому, а лише деякі окремі його прояви, передусім житло і листування. 4.Функціями цивільно-правової охорони особистого життя є: надання фізичній особі можливості мати особисте життя, вільно, на власний розсуд визначати його і свою лінію поведінки в ньому, контролювати інформацію про нього; обмеження доступу до відомостей про особисте життя людини та їх публічного розповсюдження; заборона втручань в особисте життя людини і визначення засад правомірного втручання в цю сферу; заборона прийняття публічних (управлінських, кадрових або інших) рішень, що стосуються особистості, на підставі змісту її особистого життя. 5.Аналіз норм ЦК України дозволив встановити наявність у ньому цілої низки однорідних норм, що закріплюють заходи охорони особистого життя, а саме: норми-принципу неприпустимості свавільного втручання в сферу особистого життя людини; норми, яка встановлює право на особисте життя; норм, які встановлюють деякі особисті немайнові права, спрямовані на охорону окремих проявів особистого життя; норми, які встановлюють обмеження і заходи захисту вказаних суб’єктивних прав. Виходячи з цього, для зручності дослідження пропонується визначити цивільно-правовий інститут охорони особистого життя, який включає вказані вище норми. 6.Право на особисте життя є окремим, абсолютним особистим немайновим правом, що належить кожній фізичній особі від народження незалежно від обсягу дієздатності, і складається з таких правомочностей: мати особисте життя; визначати своє особисте життя і режим доступу до інформації про нього; вимагати від інших (зобов’язаних) осіб утримуватися від втручання в цю сферу життєдіяльності (не порушувати його недоторканність, таємницю і конфіденційність). 7.Особливості деяких особистих немайнових прав дозволяють здійснювати деякі їх правомочності не лише фізичною особою-носієм, а й іншою уповноваженою особою. Це дозволяє, на наш погляд, законодавчо передбачити можливість здійснення деяких особистих немайнових прав особи, визнаної безвісно відсутньою, її близькими родичами або членами сім’ї, але в межах, що випливають з суті конкретних прав. Окрім того, аналіз законодавства та сутності окремих особистих немайнових прав та їх об’єктів дозволив визначити, що в разі смерті фізичної особи використання її особистих немайнових благ може здійснюватися за дозволом її дітей, вдови (вдівця), батьків, братів, сестер. 8.Обмеження і захист прав, спрямованих на охорону особистого життя, пов’язані відповідно з правомірними і неправомірними втручаннями в цю сферу, які можливі у таких формах: визначення правил поведінки в особистому житті, порушення його недоторканності, а також таємниці і конфіденційності відомостей про нього. 9.Одним з різновидів неправомірних втручань в особисте життя є свавільні втручання, під якими слід розуміти сторонні, умисні вторгнення в особисте життя фізичної особи, що вчиняються всупереч чинному законодавству без дозволу уповноваженої особи або без достатніх правових підстав, і заподіюють їй шкоду. 10.Деякі особисті немайнові права померлої особи, зокрема, право на особисте життя, на честь і гідність, на власне зображення, на особисті папери та ін., завдяки своїм особливостям можуть захищатися її заінтересованими родичами, а також особами, щодо яких у заповіті є розпорядження про надання їм права здійснювати захист особистих немайнових прав заповідача після його смерті. 11.Право на захист особистого життя уповноважена особа може здійснити шляхом самозахисту або звернувшись до суду, третейського суду або до органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, обравши один з таких способів захисту: визнання права, відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, поновлення порушеного права і заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. 12.Дослідження поняття сімейного життя дає підстави стверджувати, що воно, хоч і є частиною особистого життя, однак закріплюється в чинному законодавстві як окремий об’єкт цивільних і сімейних правовідносин. Запропоноване таке визначення поняття сімейного життя: це сфера особистого життя осіб, що утворюють сім’ю, в якій задовольняються їх спільні приватні інтереси. |
