Мета дипломної роботи полягала у комплексному аналізі чинної нормативно-правової бази, яка регулює перегляд судових рішень в апеляційному порядку, виявленні основних проблем, що виникають у правозастосувальній практиці, особливостей перегляду судових рішень в апеляційному порядку.
У відповідності з метою роботи були вирішені наступні основні задачі дослідження:
- визначено основні етапи історичного розвитку правового інституту апеляційного оскарження судових рішень і теоретичного обґрунтування його запровадження в сучасному українському цивільному процесі;
- з’ясовано правову природу апеляційного способу оскарження та його значення у цивільно-процесуальному праві;
- проведено аналіз чинного законодавства про право на апеляційне оскарження, умови і порядок його здійснення, виявлення прогалин і суперечностей;
- проаналізовано порядок розгляду справ у суді апеляційної інстанції та повноважень апеляційного суду;
- проаналізовано підстави для скасування судових рішень в апеляційній інстанції, виявлення основних проблем і труднощів у застосуванні чинних правових норм;
Внаслідок системного аналізу проблем апеляційного провадження в Україні, можемо зробити наступні висновки.
Інститут апеляційного провадження був включений в цивільне судочинство України Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодексу України».
Апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справ і зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності і обгрунтованості шляхом повторного розгляду справи (перевирішення), з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку. Отже, при апеляційному оскарженні заінтересовані сторони і інша особа, яка бере участь у справі, і вважає винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необгрунтованими, переносить до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення.
Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції.
Таким чином, апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції забезпечує їх законність і обгрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів.
Водночас апеляційне провадження є однією з форм що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами і поданнями прокурорів дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер — попереджає порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами.
Апеляційне провадження за новим ЦПК є досить багатогранним та має багато проблемних аспектів, але, на нашу думку, доцільно спочатку присвятити увагу аналізу двох положень, а саме:
1) судам апеляційної інстанції (ст. 291 нового ЦПК).
2) суб\'єктам, які мають право на апеляційне оскарження (ст. 292 нового ЦПК).
Новий ЦПК визначає, що апеляційною інстанцією у цивільних справах мають стати судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 нового ЦПК). При аналізі ст. 291 нового ЦПК одночасно необхідно звернути увагу й на Закон України \"Про судоустрій\" (далі — Закон), який деталізує положення нового ЦПК, чітко визначаючи, які саме судові органи мають право переглядати рішення судів першої інстанції в апеляційному порядку. Зокрема у Законі закріплено поділ судів апеляційної інстанції на загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Саме загальні апеляційні суди визначені новим ЦПК апеляційною інстанцією у цивільних справах. За Законом, такими судами є апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України (ст. 25 Закону).
Отже, в апеляційних судах мають утворюватися (об\'єднуватися) судові палати — палата у цивільних справах та палата у кримінальних справах. Саме до компетенції судової палати у цивільних справах і належить перегляд цивільних справ в апеляційному порядку. До спеціалізованих апеляційних судів закон відносить апеляційні господарські суди та ще не створені апеляційні адміністративні суди.
Чинний ЦПК при визначенні судів апеляційної інстанції керується іншою термінологією, порівняно із ст. 291 нового ЦПК. Так, у статті 289 чинного ЦПК закріплено положення про те, що \"судами апеляційної інстанції є суди, визначені Законом України \"Про судоустрій\". Порівнюючи норми, які мають місце як у чинному (ст. 289), так і у новому ЦПК, що регулюють питання судів апеляційної інстанції, не можна не звернути уваги на термінологічні відмінності цих двох статей. Із статті 289 чинного ЦПК можна зробити висновок, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є всі без винятку апеляційні суди, передбачені Законом, — і апеляційні загальні, і апеляційні спеціалізовані суди.
На нашу думку, це не є правильним, оскільки апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди уповноважені переглядати не цивільні справи, а справи, які відрізняються від цивільних як за суб\'єктним складом, так і за правовідносинами, з яких вони виникають.
Отже, новий ЦПК чітко визначив питання про суди апеляційної інстанції, конкретизувавши, що саме судові палати у цивільних справах загальних апеляційних судів вправі переглядати рішення судів першої інстанції.
Суб\'єкти, які мають право на апеляційне оскарження рішень судів першої інстанції
Коло суб\'єктів, які мають право апеляційного оскарження за новим ЦПК, є розширеним порівняно із чинним ЦПК, за яким право апеляційного оскарження мають сторони, прокурор, а також інші особи, які брали участь у розгляді справи. Отже, за чинним ЦПК це право мають сторони — позивач і відповідач та інші особи, які брали участь у розгляді справи, незалежно від того, чи брали вони особисту участь у розгляді справи судом першої інстанції, оскільки рішення суду ухвалено щодо їх прав і обов\'язків. Таким же правом наділені і співучасники, співпозивачі та співвідповідачі, які можуть або оскаржити рішення суду самостійно, або приєднатися до скарги, поданої відповідною стороною. Інші ж особи (треті особи, заявники, заінтересовані особи, органи державної влади та ін.), можуть оскаржити рішення суду лише за умови, що вони брали участь у розгляді справи у суді першої інстанції.
Новий ЦПК вирішує це питання зовсім по-іншому, надаючи особам, які не брали участь у справі, право апеляційного оскарження рішень та ухвал суду за умови, що у цих рішеннях і ухвалах, суд вирішує питання про права та обов\'язки цих осіб. За чинним ЦПК, особи, які не брали участь у справі, не можуть оскаржити рішення суду, навіть якщо воно буде винесено стосовно їх прав та обов\'язків і вони не будуть з ним згодні. У такому випадку їх права будуть порушені й вони не матимуть можливості на відновлення цих прав. Це положення є нелогічним хоча б тому, що за ст. 307 ЦПК рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов\'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі. Отже, у цьому випадку допускається можливість вирішення справи без участі осіб, на права яких може вплинути судове рішення.
Тому необхідно акцентувати увагу на тому аспекті, хто мається на увазі під терміном \"особи, які беруть участь у справі\". Певно, що такими суб\'єктами можуть бути не тільки суб\'єкти, на права яких безпосередньо вплине судове рішення — позивач і відповідач, а й ті інтереси, яких залежать від постановленого судом рішення.
Отже, п. 4 ст. 307 ЦПК однозначно встановлює коло суб\'єктів, які беруть участь у справі, але це положення не узгоджується з правом на апеляційне оскарження.
На жаль, випадки порушення прав осіб, які не брали участь у справі, існують у судовій практиці та породжують конфліктні ситуації. Наприклад, при вивченні судової практики одного із судів першої інстанції м. Києва одним із авторів було встановлено, що суд, розглянувши справу окремого провадження про встановлення факту батьківства необґрунтовано задовольнив прохання заявниці гр. К, встановивши, що громадянин Т. є батьком дитини К. Рішення набрало законної сили після смерті громадянина Т., який помер не залишивши заповіту. Згідно із законодавством України у разі відсутності заповіту право на спадкування одержують особи, визначені у статтях 1261 — 1265 ЦК (ч. 2 ст. 1223 ЦК). На підставі ст. 1261 ЦК у першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця, у тому числі, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, хто його пережив, та батьки. При розподілі спадщини за законом частки у спадщині кожного із спадкоємців є рівними (ч. 1, ст. 1267 ЦК).
Аналізуючи теорію і практику, ми дійшли висновку, що положення нового ЦПК про надання права на апеляційне оскарження особам, які не брали участі у справі, якщо їх права порушені рішенням суду, є обґрунтованим і прогресивним порівняно із чинним ЦПК.
У статті 292 нового ЦПК, на відміну від чинного ЦПК, не згадується прокурор як суб\'єкт, який може оскаржити рішення або ухвалу суду у апеляційному порядку. Це не означає, що новий ЦПК позбавляє прокурора такого права. Очевидно, прокурора за ст. 292 нового ЦПК віднесено до інших осіб, які беруть участь у справі, що загалом вважається правильним. Зокрема, згідно із п. 2 ст. 45 нового ЦПК прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави у порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. При аналізі п. 2 ст. 45 нового ЦПК слід звернути увагу на те, який саме вид представництва здійснює прокурор у цивільному процесі. Представництво прокурора у цивільному процесі схоже на законне представництво, яке здійснюють батьки, опікуни, піклувальники. Такий вид представництва закріплено у ст. 111 чинного ЦПК та у ст. 39 нового ЦПК.
Однак представництво, яке здійснює прокурор у цивільному процесі, істотно відрізняється від законного представництва і є особливим видом представництва, оскільки воно здійснюється від імені держави. Держава є носієм інтересів, вона одержує та реалізовує певні блага, а виразником її інтересів є прокурор, який діє від її імені та згідно з наданими нею повноваженнями.
Попри те, що новий ЦПК має багато позитивних рис порівняно з чинним, все ж представляється необхідним провести значну роботу щодо узгодження окремих його положень.
