|
Внаслідок системного аналізу становлення та розвитку держави і права в Стародавньому Вавилоні, ми можемо зробити наступні висновки. 1.Процес становлення держав у Стародавній Месопотамії, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, затягнувся на століття. Як і в Стародавньому Єгипті, правителі (енси і лугали) прагнули об’єднати країну. Така політика відповідала економічним інтересам, потребам створення єдиної іригаційної системи, тому відігравала прогресивну роль. Наприкінці ХХІV ст. до н.е. Лугальзагеси, правитель Умми, а пізніше й Уруку, зумів очолити щось на зразок конфедерації держав Месопотамії, але тільки як верховний жрець, а не монарх. Але це об’єднання виявилось коротким. 2.Розквіт Вавилона приходиться на час правління шостого царя 1-й Вавілонської династії - Хаммурапі (1792 - 1750 р. до н.е.), що був видатним державним діячем, умілим дипломатом, гарним стратегом, законодавцем і організатором. Уклавши союз з Ларсою, він почав захоплення міст півдня. 3.Вавілонське суспільство складалося з трьох шарів населення. Вільна людина іменувалася авелум - "людині", чи мар авелим - "син людини". Це міг бути і великий торговець, і дрібний ремісник, і селянин. Це був шар вільних громадян. Залежна людина називалася мушкенум - " що схиляється". Це були люди, що працюють на царській землі, які мали обмежені цивільні права. Хоча вони могли мати рабів, особисте майно, і їхні права захищалися в суді. Нижчий шар вавілонського суспільства складали раби - вардуми. Це були військовополонені, люди, що потрапили в боргове рабство, звернені в рабство за якісь злочини. Однак раби могли мати деяке майно. Рабовласник, що мав дітей від рабині, міг уключити їх у число своїх спадкоємців. 4.Стародавньовавилонське царство було централізованою державою. У руках царя була зосереджена законодавча, виконавча і судова влада. Але царська влада не була сильною. Цар розглядався як намісник і служитель бога на землі. Таким чином, глава держави не був самостійним, його діяльність керувалось зверху, богом. 5.Джерелом права у Вавилоні був звичай. Поряд із звичаями досить рано з’являється закон, необхідність якого диктувалась прагненням пом’якшити протиріччя, що виникають у суспільстві. Правління царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.) ознаменоване створенням збірників законів. Хаммурапі, надаючи велике значення законодавчій діяльності, розпочав її ще на початку свого правління. Перша кодифікація була створена на другому році правління; це був рік, коли цар "встановив право країни”. Ця кодифікація не збереглась. Відомі закони Хаммурапі відносяться до кінця його царювання. | 