| Висновок: |
Права людини – права, які має людина як жива істота. Термін "права людини” почав відігравати важливу роль тільки в цьому столітті; у попередні часи ці права зазвичай називали "природними правами”, або "правами чоловіка”. Не кожна доба і не кожна цивілізація мала поняття прав людини – та й хоч би навіть поняття якихось прав. Точаться суперечки, наприклад, довкола питання про існування поняття прав у давньогрецькій і давньоримській правових системах. В одному з новітніх досліджень Так стверджує, що поняття прав не існувало в Європі до XII століття, а повноцінна теорія природних прав виникла аж наприкінці XIV століття у працях Жерсона та представників його кола. Ця теорія отримала нове дихання на початку XVII століття, зокрема в працях Гуґо Ґроція. Згодом з’явилися дві різні ідеологічні школи, що розробляли концепцію природних прав. Представники більш консервативної школи, яку уособлювали Селден і Ґоббс, приписували людям у їхньому "природному” (тобто дополітичному) стані майже необмежене право на свободу, але додавали, що люди до певної міри відмовляються від цього права, коли стають членами громадянського суспільства. З цієї точки зору прийняття теорії природних прав було майже тотожним утвердженню абсолютної влади держави. Натомість більш радикально налаштовані теоретики доводили, що хоча деякі природні права і були принесені на пожертву державі заради збереження миру в суспільстві, але залишилися інші, тож люди можуть апелювати до них, повстаючи проти деспотичного правління. Таким чином, природні права були поставлені і на захист англійської революції 1640-х років, і на захист повстання в Англії 1688 року. Саме ця радикальніша теорія і стала провідною теорією природних прав. Найяскравіший вираз вона отримала наприкінці XVII століття в творах Джона Лока. За Локом, божественний природний закон утверджує, що "ніхто не повинен завдати шкоди життю, здоров’ю, свободі та власності іншої людини”. Отже, цей закон вимагає наділяти кожного природним правом на життя, свободу і власність, хоча водночас накладає на кожного природний обов’язок поважати життя, свободи та майно інших осіб. У своєму природному стані люди теж мали право діяти так, як це необхідно для захисту їхніх природних прав та прав інших. Якраз це "виконавче природне право” і стало джерелом конфліктів у природному стані, тож люди в пошуках миру передали його загальній верховній владі й у такий спосіб започаткували політичну спільноту. У наступні століття ці три політичні висновки стали тісно пов’язувати з утвердженням природних прав. Наприклад, американська Декларація незалежности (1776) проголосила як очевидну істину: ".всі люди створені рівними, і всі вони обдаровані Творцем природними і невід’ємними правами, до яких належать Життя, Свобода і прагнення до Щастя”. Далі стверджувалося, що уряд було встановлено заради захисту цих прав, що він отримує свою законну владу зі згоди своїх підлеглих і що народ може скинути уряд, який порушує ці права. Французька Декларація прав людини і громадянина (1789) поставила подібні вимоги щодо "природних, неписаних і невід’ємних” прав, які були в ній перелічені. З XVI ст. у Західній Європі виникає капіталістичний уклад. І в міру його визрівання і розвитку дедалі більше поглиблювалися суперечності між продуктивними силами і феодальними виробничими відносинами. Конфлікт між новими продуктивними силами і феодальними виробничими відносинами конкретно проявився в основних галузях економіки, зачепив інтереси різних класів і станів феодального суспільства. Якнайкраще це можна простежити на історії Франції, де напруженість і гострота класової боротьби були найбільшими. 9 липня 1789 р. Національні збори проголошують себе Установчими зборами, тобто органом, який має утвердити нові державно-правові інститути, розробити та затвердити конституцію держави. Король починає стягувати до Парижу і до Версалю вірні війська. 12 липня він звільняє міністра Неккера, який мав репутацію єдиного прихильника реформ в уряді. 13 липня народ оволодів містом, захопив арсенали. Відбиттям початкового періоду революції та вичерпного революційного піднесення, яке охопило всю країну, стала «Декларація прав людини і громадянина», прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789р. «Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільного лиха і псування уряду, — було сказано у вступі до Декларації, — вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з метою, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного .організму, безперервно нагадувала їм їхні права і обов'язки». Принципи Декларації прав людини і громадянина 1789 року були викликом старому відживаючому ладу. Декларація утверджувала новий буржуазний лад, новий тип експлуатації— буржуазний. Цей суто буржуазний характер Декларації проявлявся і в тому, що вона обминула мовчанням питання про скасування всіх феодальних повинностей і феодального землеволодіння. |
