В результаті проведеного дослідження нами були зроблені наступні висновки.

1. Розрахункові правовідносини являють собою комплексний правовий інститут, оскільки їх правова природа пояснюється через своєрідність договору банківського рахунку, його складний характер, і перетин в ньому цивільно-правових і фінансово-правових елементів. Але фінансово-правові норми при регулюванні договору банківського рахунку є первинними по відношенню до цивільно-правових норм і здійснюють визначальний вплив на цивільно-правові відносини між учасниками розрахункового правовідношення. Фінансово-правові норми зумовлюють обов’язок підприємств, організацій і установ (клієнтів) укласти договір банківського рахунку А зміст договору банківського рахунку в основному визначається правилами Національного банку України.

2. Розрахунковим правовідносинам притаманні наступні особливості: 1) особливий суб’єктний склад цих правовідносин, а саме, - обов’язкова участь в них банку, платника і одержувача коштів;2) об’єктом правовідносин виступають гроші в своїй функції засобу платежу, тобто ці правовідносини мають грошовий характер; 3) переважно розрахунки здійснюються за умови наявності коштів на рахунку платника або права в нього на кредит;4) ці правовідносини мають форму зобов'язань відносного характеру, які реалізуються шляхом виконання декількох взаємопов’язаних дій.

3. Фінансово-правові аспекти регулювання розрахункових відносин полягають в наступному.

Розрахунки між юридичними особами повинні здійснюватися, як правило, в безготівковому порядку. Ця норма має не диспозитивний, а імперативний характер, тобто характер загального обов’язкового припису.

Владні повноваження банків по відношенню до клієнтів базуються на фінансово-правовому характері відносин, які виникають між банками і клієнтами в процесі здійснення банківських операцій, обумовлені особливим статусом банку, і здійснюють вплив на зміст його цивільно-правових відносин з клієнтом.

Банк, виконуючи функцію по здійсненню розрахунків, виступає як елемент банківської системи, що забезпечує стабільність грошового обігу країни, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки країни. Отже, первинним елементом в статусі банку є публічно-правовий елемент.

Законодавством і банківською практикою встановлені межі реалізації свободи власника банківського рахунку, який самостійно обирає форму розрахунків, але ці форми розрахунків, їх кількість і порядок здійснення розрахункових операцій чітко встановлені законодавством.

4. При визначенні акредитиву потрібно розрізняти наступні значення, в яких це поняття вживається: форма безготівкових розрахунків, банківська угода між заявником акредитиву і банком-емітентом, однобічне платіжне зобов'язання банка-емітента, розрахунковий документ і валютна цінність. Але спільним для всіх вищевказаних значень акредитиву є те, що вони так чи інакше підкреслюють і виділяють окремі риси, особливості або правову форму акредитиву як форми безготівкових розрахунків.

5. Акредитиву як формі безготівкових розрахунків, притаманні наступні риси: 1) платіж здійснюється за продукцію, яка вже відвантажена, чи за послуги, які вже надані; 2) банк здійснює платіж на підставі інструкцій клієнта, але від власного імені за рахунок власних коштів чи коштів клієнта; 3) багатосуб’єктність акредитивного правовідношення (тобто учасниками цієї форми розрахунків виступають платник, одержувач платежу, банк-емітент і виконуючий банк, можлива також участь негоціюючого, підтверджуючого і авізуючого банків); 4) видання акредитиву породжує єдиний ланцюг угод між різними учасниками розрахункових відносин.

6. Акредитивне зобов'язання банку має такі риси: 1) однобічність зобов'язання, яка обумовлена тим, що це зобов'язання існує незалежно від акцепту його бенефіціаром (тобто одержувачем платежу); 2) автономність зобов’язання, яка полягає в тому, що воно не залежить від контракту, який лежить в його основі; 3) акредитив має грошовий характер, що зумовлено самою природою розрахункових відносин; 4) умовний характер акредитивного зобов'язання, оскільки виконання акредитиву здійснюється при дотриманні цілого ряду умов, які в ньому передбачені; 5) документарний характер акредитивного зобов'язання, оскільки акредитив завжди передбачає подання документів для отримання грошових коштів.

7. Характерна риса правового регулювання документарних акредитивів – велика роль банківських звичаїв і правил, які, з одного боку, отримують визнання в банківській і судовій практиці, а з іншого – здійснюються без усякого судового захисту. Як наслідок того, що банківська діяльність має об’єктивно обумовлене прагнення до уніфікації і стандартизації, роль таких актів як Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів зростає. Зрозуміло, що для забезпечення ефективності потоків обігу коштів необхідно, щоб акредитив розумівся однаково всіма учасниками платіжних відносин незалежно від того, де вони знаходяться, згідно якого національного законодавства створені і діють. В зв’язку з цим пропонується визначити місце в національному законодавстві Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів як міжнародно-правового звичай, який має обов’язкову силу, застосовується на території України безпосередньо і має пріоритет перед національним законодавством у випадку колізії між ними.

Проаналізувавши акредитивну форму розрахунків в цивільно-господарських відносинах, ми вважаємо, що необхідно:

1. Вдосконалити юридичне закріплення визначення банківської системи України, в яку необхідно включити, окрім Національного банку України та інших банків, фінансові установи, філії та представництва іноземних банків, які створені і діють на території України відповідно до законодавства України, а також спеціалізовані організації, які не мають права здійснювати банківську діяльність, але забезпечують її здійснення іншими суб’єктами банківської системи України.

2. Удосконалити наукове положення про те, що банківське законодавство є комплексною галуззю законодавства, тобто сукупністю форм права, які складаються в основному з норм фінансового, адміністративного та цивільного права. Комплексний характер галузі банківського законодавства полягає в тому, що при застосуванні форм права, об’єднаних таким спільним предметом правового регулювання, як суспільні відносини, що складаються в сфері банківської діяльності і в процесі функціонування банківської системи, використовуються різні (протилежні за своєю природою) методи правового регулювання – імперативний і диспозитивний.

3. Розвинути положення про те, що правову природу розрахункових правовідносин можна пояснити через своєрідність договору банківського рахунку, його складний характер, і перетин в ньому цивільно-правових і фінансово-правових елементів. Але фінансово-правові норми при регулюванні договору банківського рахунку є первинними по відношенню до цивільно-правових норм, оскільки вони зумовлюють обов’язок підприємств, організацій і установ (клієнтів) укласти договір банківського рахунку, зміст якого, в основному, визначається правилами Національного банку України.

4. Суспільні відносини, що виникають при здійсненні розрахунків, регулювати різними галузями права, серед яких основну роль має відігравати фінансове та цивільне право.