Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення фразеологічних одиниць

1.1. Фразеологія як самостійна лінгвістична дисципліна

1.2. Фразеологічна одиниця як предмет фразеології та її основні ознаки

Розділ 2. Функціонування фо, як світоглядної категорії художньо-словесного простору, у новелах в. Стефаника

2.1. Фразеологізми у новелах В. Стефаника. Загальна характеристика

2.2. Структурно-семантичний аналіз фраземіки новелістики В.Стефаника

2.3. Структурне перетворення фразеологізмів та стилістична роль змінених ФО у мові творів Василя Стефаника

Висновки

Список використаної літератури

В результаті аналізу фраземного фонду новелістики В.Стефаника можна зробити такі висновки:

1. Фразеологізм у творах В. Стефаника посідають значне місце. Вони належать до художньо зображувальних засобів його новел. Основу фраземіки В Стефаника становлять покутські стійкі словосполучення. Вони належать до розмовно-побутової фразеології. Фразеологізми у переважній більшості зустрічаються у мові персонажів, виступаючи важливим чинником характеристики героїв. Фразеологізми служать стилістичним засобом створення соціально-психологічного фону новел.

2. Дієслівні фраземи позначають перш за все динамічні ознаки, джерелом яких є особа, тільки незначна кількість їх лінгвалізує динамічні ознаки джерелом яких є не особа, а власне предмет та абстрактний предмет зокрема чи в різних комбінаціях. Дієслівних фразем найбільше серед усіх типів ФО. Компаративні фраземи за своєю структурою різні. Серед них виділяємо такі групи: ад’єктивні, дієслівні адвербіальні. Ад’єктивні фраземи лінгвалізують ознаки особи, що проявляються безпосередньо. Ад’єктивні ознаки цих фразем зумовлені морфологічними властивостями їх формально граматичного центру. Іменні фраземи означають передусім особу в усіх її проявах, а також абстрактний предмет, оскільки в образному поданні він легше сприймається. Фраземи із такою структурою вживаються здебільшого в чоловічому і жіночому робі, рідше в середньому. Адвербіальні фраземи переважно позначають якісний і кількісний аспект динамічної та статичної ознаки, приналежної особі, часові та просторові координати, в межах яких ці ознаки реалізуються, а також причину і мету динамічної і статичної ознаки, приналежної особі. Фразеологізми, що мають структуру речення, за лінгвістичним статусом є мовними знаками широкої семантики і виражають поняття різної складності. Найбільш поширені у новелах ПФО співвідносні із двоскладним реченням, рідше - з односкладним. Вигукові фраземи здебільшого лінгвалізують різні емоції властиві людині. Вони позначають фізичний і психічний стан людини та її емоційну реакцію на навколишню дійсність і різні волевиявлення особи. Явище фразеологічної синонімії є більш поширеним серед фразем ніж антонімія.

3. Фразеологічні засоби розмовно-побутового мовлення широко й активно входять до літературних текстів, набувають стилістично урізноманітненого використання, зокрема, письменник використовує скорочення структури ФО, а також активно поширює її займенниками, прикметниками, рідше – іменниками, вдається до заміни окремих загальновживаних лексем-складників фразеологізму їх діалектними відповідниками. Внаслідок таких модифікацій відбувається розширення синонімічного гнізда фразеологізму. Структурна модифікація фразеологізмів зумовлена еволюцією лінгвальної системи взагалі.

4. Мова творів В. Стефаника насичена лексичними, фонетичними та морфологічними діалектними елементами, що дещо ускладнює читання й сприймання тексту, однак саме вони виконують певні стилістичні функції, зокрема передають колорит гуцульської говірки, увиразнюють мову творів, уточнюють контекст. Просторічні та розмовні ФО в художньому творі переважно слугують для відображення мовної специфіки південно-західного діалекту.

5. Фразеологізми у новелах письменника є маркерами індивідуального стилю автора, своєрідними концептами художньої картини світу В. Стефаника. У творчій палітрі автора фіксуємо загальноукраїнську і місцеву, гуцульську ідіоматику (фонетичні відлуння в окремих компонентах; наявність лексичних діалектів у складі ФО та іншомовних запозичень і регіональних фразем, не зафіксованих лексикографічними джерелами).

6. Виступаючи структуротвірним центром художніх текстів В. Стефаника, фразеологізми здатні утворювати стилістичні прийоми градації й ампліфікації; вони є невичерпним джерелом посилення емоційності та експресивності художнього мовлення. Оказіальні трансформації ФО у художньому континуумі В. Стефаника стилістично мотивовані, є одним із визначальних параметрів індивідуального стилю автора.

7. Словесно-художніми знахідками в новелістичній палітрі В. Стефаника є індивідуально-авторські вирази, які збагачують українську мову. Ці утворення ФО підпорядковані ідеї створення реального світу образів, побудованих на селянських уявленнях і поняттєвому апараті його героїв. Отже, дослідження функціонально-мовленнєвої парадигми фразеології художніх текстів В. Стефаника дає можливість зробити висновок, що фразеологічна одиниця, відображаючи світоглядну позицію письменника, виступає основним засобом об’єктивізації концептосистеми художньої картини світу автора.