Дитяча дошкільна книга, як просторово тимчасова організація, здатна комплексно впливати на свідомість і відчуття особи, що розвивається, формуючи одночасно можливості глибокого освоєння словесного і образотворчого мистецтва.
Сучасна книжкова ілюстрація для дошкільнят віддзеркалює світ в якому ми живемо (...правда, проходить крізь призму світогляду ілюстратора, але ж й ілюстратор живе в тому ж світі, що й читач та споглядач його ілюстрацій). І цей самий ілюстратор проявляє себе в цій ситуації подібно до лакмусового папірця, виявляючи середовище в яке він "поміщений". Власне, саме на цю цікаву реакцію й хочу звернути увагу в цій статті.
В настроях сучасної світової книжкової ілюстрації для дошкільнят можна вгледіти усю палітру сучасного буття: тут вам винахідливість з оригінальністю, практичність зі спрощеністю, любов до містичного та загадкового, місцями дитяча простота, а часом чорний гумор, ще трохи світла, купка сміття, кольорових блискіток і глянцю. А щодо техніки та стилю виконання – тут багатство та різноманіття – від класичних графічних технік до оригінальних авторських прийомів.
Справді, сьогодні, в час новітніх інформаційних технологій, важко привернути увагу розбещену картинками дитину-читача. Мало просто намалювати реалістичних звичних героїв сюжету використовуючи класичні техніки та матеріали, адже цим нікого сьогодні не здивуєш. Ще пів біди, якщо це нові і незнайомі нікому персонажі – тут можна відірватися. Та на скільки ускладнюється ситуація для ілюстратора, якщо перед ним стоїть завдання проілюструвати класичний відомий усім твір чи казку, адже хтось колись його та все ж ілюстрував, і значить треба придумати щось нове і, по можливості, краще та оригінальніше за попереднє. А особливо це складно робити ще й тому, що даний твір у читача звик асоціюватися зі "старими" ілюстраціями, а новому ілюстратору, у цих умовах, слід створити новий "модний імідж" героям даному твору, та ще й такий, щоб сподобався і запам'ятався читачу.
Слово "ілюстрація" походить від латинського дієслова, що означає: "пояснювати." "Це створення до тексту малюнків, які супроводжують виклад, пояснюють зміст твору", – сказано в українському тлумачному словнику.
Ілюстрація дитячої книги для дошкільнят має своє минуле і сьогодення, її взаємозв'язок з літературним текстом створює той неповторний синтез, який називається дитячою книгою, і залишає в душі дитини незгладимий слід на все життя.
Сприйняття дитиною дошкільного віку тексту відрізняється від сприйняття ілюстрації. Текстовий набір завжди сприймається динамічно, а зображенню, як правило, притаманна статика. Це закладено в самій природі зображення, яке береться зором цілком, і воно тим більш статичне, чим більше часу потребує розглядання його, що зумовлено змістом ілюстрації, її композиційною будовою, особливим простором. Але статичність ілюстрації відносна: при включенні в текст ілюстрація не лише затримуй рух (читач від перебігу рядками тексту переключається на більш складну дію), а й бере участь у ньому.
Один і той самий сюжет може мати велику кількість втілень – зорових, мовних. При цьому зовсім не обов'язково основним, первісним, тут буде виступати текст, а вторинним – зображення. Існують приклади, коли тексти були написані за готовими гравюрами, малюнками, наприклад, дитячі вірші Маршака до малюнків С.Олдіна – "Детки в клетке".
Текст та ілюстрації, що об'єднані спільним сюжетом, зберігають певну автономію, поєднуються у двох варіаціях: вони можуть наближатися, повторюватися один в одному та доповнювати оповідання власними подробицями, або розкривати інший бік проблеми та далеко розходитися. Ілюстрація крізь тему, сюжет наочно коментує смисл тексту, допомагає передати розвиток сюжету, відкрити ідеї, цілі, психологічні, філософські проблеми твору. Єдність предмета не призводить до постійного одночасного існування тексту та зображення. Інакше пов'язується зображення та текст, якщо вони виступають як дві різні форми оповідання про один і той самий предмет, сюжет або явище. Існують такі способи взаємодії тексту та зображення, при яких читач не міг би однозначно сприйняти фабулу, у синтетичний образ вноситься ускладнююча авторська позиція.
Ілюстрація стає не стільки графічним об'єктом, скільки цілісною образною моделлю певного художнього світу. Вона не лише пояснює текст, а й сама задає читачеві досить складне завдання свого розшифрування та прочитання. її відношення до тексту виявляється далеко неоднозначним. Ілюстрація та текст при об'єднанні створюють у нашій уяві образ не зоровий і не словесний, а уособлений, відокремлений від обох його носіїв, сконструйований у деякому віддаленні від художньої природи та специфічних засобів мистецтва. Саме у його відносній автономії та цільності – сенс створення потрібного образу в читача.
Ілюстрація дошкільної книги не обов'язково стає інтерпретацією тексту, тобто чим-небудь залежить від нього, вторинна. Розповідь та демонстрація тут, по суті, пов'язані одне з одним не прямо, а крізь загальний предмет. Написане слово пов'язане із зображенням перш за все генетично, через те, що походить від піктографії, що потім переходить в ідеографію – ієрогліфічне писання, лише поступово втрачає свій конкретно-зображальний характер. Цей прямий зв'язок писання із зображенням, їх тісна спорідненість, взаємопритягання залишаються досить сильними. "Надписи споконвічно супроводжують зображення. Мабуть, з того часу, як з'явилася писемність, первісно злита із зображенням. Зображення, принципово протиставлене писемному тексту, – мабуть, так само неможливе у практиці світового мистецтва, як чисто естетична функція художнього об'єкта".
