Внаслідок аналізу наукових досліджень та праць про князя Святослава можемо зробити певні висновки.
Коло 964 р. почав князювати Святослав, син Ігоря і Ольги (964—972). Літопис змалював його як незвичайного лицаря: «Коли князь Святослав виріс і змужнів, почав збирати багато хоробрих вояків, бо і сам був хоробрий та легкий, ходив як пард* і багато воював. Не возив за собою ні возів, ні казана, не варив м'яса, але, нарізавши тонко чи конину чи дичину, чи воловину, пік на вугіллі і так їв; не мав і шатра, а підстеляв до спання кінську опону, а в голови клав сідло. Такі самі були його вояки. А коли йшов на яку країну, сповіщав наперед: іду на вас». Грецькі літописці з похвалами висловлюються про Святославову хоробрість і лицарство,— але він був також і далекоглядним політиком.
Святослав докінчив будову держави, яку почали Олег і Ігор. Він уже не мав потреби воювати зі слов'янськими племенами і всю свою силу звернув на давніх суперників Києва, над Волгою і Чорним морем.
Походи Святослава вказують, що він добре орієнтувався в господарській ситуації Східної Європи і консеквентно йшов до того, щоб висунути на перше місце Київську державу і здобути під її владу конкуренційні торгово-комунікаційні шляхи.
Часи Святослава — це епоха найбільшої експансії Київської держави. Могутні князі використали давні зв'язки, що лучили Київ з морем, і, спираючись на буйні варязькі дружини, провели ряд походів на Чорне море і Каспій, на Кавказ і Балкани, з успіхом розбиваючи всі сили, що ставали на їх шляху. Ці воєнні походи тісно в'язалися з господарськими цілями, мали на меті усунути торгових конкурентів і здобути для Києва комунікаційні мережі сусідніх земель. Це була епоха великих здобутків і тріумфів, епоха морського володіння. Всі чорноморські країни ввійшли у сферу впливів Києва — Чорне море дістало назву Руського моря, «бо ним тільки Русь плаває». Всі геополітичні можливості чорноморського центру були реалізовані; пізніше Україна не змогла здобути таких осягів, а те, що було тоді дійсністю, для пізніших поколінь перейшло у сферу мрій і змагань далекої мети.
Але ця велична будова була кладена поспішно, тесана ударами меча, не раз одчайдушно імпровізована. Щоб її викінчити і завершити, на це не вистарчало сил одного сторіччя. Творці чорноморської політики безперечно здавали собі справу з того, що їх здобутки будуть забезпечені тільки тоді, коли Київ опанує своє морське побережжя. Тому вони намагалися взяти у свої руки Крим, гирло Дніпра, гирло Дунаю — ті мостові причілки, що забезпечували володіння над морем. Певно діяли тут традиції антської держави, а київська влада знаходила підпору в островах українського -населення, що проживало на побережжі. Але Русь не змогла здобути сильного становища над Чорним морем. Наступ азійських орд, з одного боку, акція Візантії, з другого, не дали Київській державі укріпитися над «луком моря». Зв'язки побережжя з Києвом рвалися безнастанно і далекі колоніальні землі не могли утримати контакту зі своїм центром. Все-таки, як спадщина з епохи перших князів, залишилося живе і реальне почування, що Чорне море — це море «руське», українське.
Перед тим як повернутись у Подунав'я, Святослав провів на Русі адміністративну_реформу. 970 р. літопис Нестора засвідчує: "Святослав посадив Ярополка у Києві, а Олега у древлян". Третій син Володимир був посаджений у Новгороді. Багато вчених вбачали в цьому літописному повідомленні підтвердження того, що київський князь збирався перенести свою резиденцію в Переяславець, залишаючи за собою і київський престол.
Київська держава дотримувалася послідовної лінії, яка максимально захищала б її інтереси. Не лише за допомогою мечів, а й завдяки послам удалося досягти багато чого.
Яка ж роль Святослава в історії Київської Русі? Як можна оцінити його діяльність?
Ще не так давно історики бачили в ньому князя-дружинника, князя-воїна, поглиненого завойовницькими походами, людину, яка мало піклувалася про рідну країну. Сучасні вчені інакше дивляться на державну, в тому числі і на воєнну, діяльність Святослава. Як писав авторитет у давньоруській історії, Святослав "зовсім не був "позбавленим глузду авантюристом", який блукав степами де заманеться. Його волзько-хозарський похід був життєво важливим для молодої держави Русі, а його дії на Дунаї і за Балканами були проявом дружби і солідарності з народом Болгарії, якому Святослав допомагав захищати і свою столицю, і свого царя, і політичну самостійність від зазіхань Візантії". Історичні джерела дають підстави погоджуватися з такою оцінкою зовнішньополітичної діяльності руського князя. Після того як він залишив Дунайські землі, Болгарія на довгі роки втратила державну незалежність.
Звісно, Святослав піклувався і про рідну землю — адже його воєнні заходи оберігали її суверенітет і підносили міжнародний авторитет. Зайнятий в основному зовнішньою політикою, князь здійснив і адміністративну реформу, забудовував стольний град Київ.
На зміну улюбленому героєві фольклору, передовсім дружинного епосу, Святославу приходить у ролі верховного володаря Руської землі його старший син Ярополк, зовсім не відображений в усній народній творчості. Але його недовге князювання було тільки епізодом, що передував тріумфальній появі у Києві його молодшого брата Володимира, прозваного в билинах "Красним Сонечком".
