У процесі дослідження були сформульовані конкретні висновки теоретичного й практичного значення. Теоретичне опрацювання журналістикознавчої літератури засвідчило той факт, що в нових соціально-економічних умовах розвиток практичної журналістики значно випереджає наукові журналістикознавчі студії в цій галузі. Інформаційна цивілізація, поступовий перехід України в статус постіндустріального суспільства вимагають адекватного вирішення нових завдань, що виникають перед соціумом, який включився у світовий процес інформаційного обміну; збільшення інформаційного навантаження на пересічного читача потребує вирішення питань, які безпосередньо пов’язані з удосконаленням теорії і практики науки про журналістику. Останнім часом за умов різкого загострення конкурентної боротьби, впливу деяких негативних чинників – насамперед, підвищення цін на електроенергію, папір і т. ін., – зросла цінність фактичного матеріалу, що приносить до редакції штатний кореспондент чи стрінгер (вільний стрілець, збирач інформації, який згодом анонімно її продає).

У магістерському дослідженні виняткову увагу приділено новим і основним методам збирання інформації, без яких немислима оригінальна система жанроутворення. Доведено, зокрема, що "метод маски” в його традиційній інтерпретації зі зміною зовнішності, манери поведінки і т.д., поступово відходить у минуле, бо він пов’язаний з невиправданим для журналіста особистим ризиком і, головне, порушує моральні норми журналістських кодексів, іноді – межі чинного законодавства. Більш ефективним залишається збирання інформації методом "журналіст змінює професію”. Цей метод, на нашу думку, придатний для локальних розслідувань і, згодом, при написанні таких матеріалів, набуває скоріш белетристичного характеру, ніж власне журналістської творчості.

Натомість, можемо констатувати, що з’явилися такі принципово нові методи пошуку інформації, як Інтернет, масові соціологічні опитування, бліц-інтерв’ю тощо.

Значну увагу в магістерській роботі приділено питанням інвестигативної журналістики. Вже на початку дослідження було зазначено, що традиційний репортаж-розслідування фактично вийшов за межі окремої жанрової групи, почавши свій інваріативний шлях швидкого вдосконалення і трансформації, фактично виділяючись в окрему групу. Проте в Україні, навіть зважаючи на прискорення соціально-економічних процесів і кризові моменти в житті суспільства і т.ін., інвестигативна журналістика ще не набрала такого рівня розвитку і не здобула загального визнання, як у пресі Західної Європи та США. Тим більше, що теоретичне осмислення інвестигативної журналістики як явища ще не здійснено в наукових розробках вітчизняних журналістикознавців. Це стало однією з причин того, що впродовж всієї роботи ми поверталися до теми інвестигативної журналістики, розглядаючи її в різних ракурсах, вивчаючи її можливості щодо доцільності використання більшості з уже напрацьованих методик інвестигативної журналістики в практиці вітчизняної газетно-журнальної видавничої справи.

Завдяки новим курсам в Інституті журналістики, за останні роки була підготовлена і активно працює в сучасних ЗМІ нова генерація журналістів, які досконало володіють методами збирання інформації, що не практикувалися раніше. Йдеться про масове застосування в практиці збору фактажу "методу маски" у його двох іпостасях.

Характерною рисою методу "спостереження, що включене”, або "методу маски”, є залучення до стилістичного арсеналу журналістських творів яскравої метафоричності, великої кількості діалогів, карколомного сюжету – всього того, що раніше було пріоритетом пригодницької літератури.

За останні роки цей метод набрав досить серйозного розвитку в плані тісного співробітництва, вторгнення в суто журналістський інструментарій сучасних соціологічних методів збирання інформації.

Жанроутворення немислиме не тільки без підвищення фахового рівня окремих журналістів і цілих редакцій; професіоналізм потребує зміни моральних пріоритетів у нових соціально-економічних умовах формування і адаптації до традиційних етичних категорій добра і зла, правди і неправди, сенсу буття. Тому значну увагу в роботі прямо чи опосередковано приділено питанням становлення в редакційних колективах елементів так званої корпоративної моралі. Визначено позитивні та негативні характеристики цього явища, зокрема наголошено на моральних аспектах діяльності спеціальних кореспондентів, коли їх робота пов’язана з розслідуванням, інвестигативною журналістикою.

Мораль і творчість мають бути неподільними, оскільки, прагнучи до природного для кожного індивіда пошуку істини, першопричини, журналіст не повинен забувати про одвічну систему моральних заборон, а отже, не користуватися у своїй практиці методами отримання інформації, що не відповідають моральним настановам цивілізованого суспільства.

У магістерському дослідженні зроблено висновок, що етична дилема між методами пошуку інформації і моральністю значно ускладнюється з підвищенням вимог конкретної редакції, читачів до істинності, правдивості описаних журналістом подій, максимально точної передачі фактичного матеріалу. У зв’язку з цим виникає не тільки питання найбільш адекватної форми відображення фактів, подій на газетних шпальтах (проблема жанроутворення), постає проблема: яким чином ці факти були розшукані журналістом? І, головне, яким саме чином ці факти інтерпретували?

Висновки, зроблені в кінці кожного розділу, дозволяють підсумовувати головні положення теоретичних досліджень.

Загалом, вся робота є спробою поєднати журналістикознавчі студії з практичними рекомендаціями, що мають стати в пригоді працівникам друкованих видань, що працюватимуть у жанрі репортажу-розслідування з використанням методу включеного спостереження.