ВИСНОВОК

Поява в сучасній українській мові значної кількості лексичних новотворів — цілком закономірне явище. Помічено, що в періоди докорінних суспільних змін у словнику будь-якої національної мови виникає значна кількість нових слів-понять. Це відбувалося в період так званої "українізації" (1917—1930 рр.), цей процес спостерігається і в 90-х роках XX ст. в Україні, а також він звичайно продовжується і в XXІ ст.

Актуальною проблемою сучасного мовознавства є дослідження такого феномена як інноваційна лексика. У вузівських підручниках із сучасної української літературної мови висвітлюються, як правило, загальні питання, які стосуються основних причин закономірностей поповнення словникового складу мови новими номінативними одиницями, а також подається інформація про індивідуально-авторські, або оказіональні неологізми.

Незважаючи на те, що неологічний матеріал знаходиться під пильною увагою мовознавців, неодноразово був об'єктом аналізу на окремих часових зрізах та на матеріалі різних мов, деякі питання сучасної неології залишаються дискусійними до сьогодні. Це пояснюється насамперед тим. що теорія неології до цього часу не має чітких дефініцій, а неологізм ототожнюється, як правило, з новим словом або його значенням.

Будь-який семантичний неологізм, як і неологізм узагалі, на момент свого виникнення є оказіональним, продуктом індивідуально-авторської мовотворчості, створеним на замовлення конкретної ситуації, «на випадок». Подальша доля неологізму залежить від прийняття/неприйняття його носіями мови.

Повернена, реабілітована лексика поповнила собою терміносистеми таких сфер як гуманітарні науки, особливо суспільні, культури, освіти, виробництва. Так, наприклад, в освітню систему України повернулись окремі колись традиційні форми навчання й відповідно слова, похідні від них утворення й словосполучення: гімназія, ліцей, бакалавр, магістр.

Проте найбільш плідно неологізми (лексичні, семантичні й стилістичні) продукуються, засвоюються й активно функціонують у стилі ЗМІ, бо останній об'єднує в собі жанрові й стильові різновиди, елементи всіх інших, стилів.

Головними чинниками, що сприяють витворенню нових найменувань, є внутрішньо-лінгвістичні закони розвитку лексичного складу мови й позамовні впливи. Серед останніх назвемо:

1) вихід ЗМІ з-під цензури, їх ідеологічна нерегламентованість розкутість;

2) вільний пошук журналістами нових експресивних засобів вираження на тлі стандарту та кліше;

3) із проголошенням Української державності посилення уваги авторів до питомих джерел української національної мови.

Поряд із словами, які мають ознаку загальновживаності, у мові аналізованого стилю зустрічаємо певну кількість індивідуально-авторських й оказіональних утворень, що є свідченням намагання журналістів нестандартно, оригінально висловитись чи змалювати своєрідність події, ситуації, образів та ін.

У науковій літературі висловлюється думка, що встановлення точних критеріїв розрізнення узуальних та неузуальних лексичних інновацій неможливе, оскільки справа стосується розвитку мови, процесу переходу одного явища (факту мовлення) в інше (факт мови), і доки цей перехід не здійснився (на відбір слова та на засвоєння його узусом потрібен час), — можна говорити лише про ту чи іншу тенденцію.

Найбільш глибоко розглядає питання появи неологізмів, їх подальше використання або ж вилучення з мови – О.А.Стишов. У своїй монографії, а також численних наукових статтях він розглядає інноваційну лексику не тільки в загальній системі української мови, а й саме в мові засобів масової інформації. Виокремлює групи неологізмів різних типів. Досліджує інновації політологічного, соціально-економічного характеру, термінотворення у конфесійній лексиці. Розглядає спортивні терміни-інновації в засобах сучасної інформації. Його праці, що вивчають появу та функціонування неологізмів, виходять протягом майже десяти років, і, окрім теоретичної бази завжди вміщують доповнення, що складаються з практичного матеріалу друкованих видань того періоду, який саме аналізується автором. Тому основним джерелом для свого дослідження я взяла саме наукові праці О.А. Стишова.

Можна упевнено сказати, що нелогізми виникали і будуть надалі виникати у мові. Людина розвивається, а тому і розвивається мова, якою вона спілкується, яку використовує у роботі та побуті. Виникнення нових технічних засобів, перебіг змін у суспільстві, розвиток тієї чи іншої нації зажди буде поштовхом для запозичень або виникнення нових слів та термінів у мові. Засоби масової інформації якнайкраще віддзеркалюють ці процеси, використовуючи чи не найпершими нову лексику. Очевидно, що мова ЗМІ відбиває загальну тенденцію розмовної мови — поширення в ній жаргонних, просторічних слів. Із молодіжного жаргону також потрапляють у мову ЗМІ слова та словосполучення, що використовуються й надалі, стаючи широковживаними.

Тому сфера сучасних українських засобів масової інформації засвідчує: мова живе, еволюціонує, і завдання небайдужих до її долі журналістів-інтелігентів – вони ж бо належать до основних творців найрізноманітніших текстів – дбати, щоб мова за цих складних обставин залишалася собою, зберігала свої генетико-типологічні риси. Тому журналіст мусить мати тонке мовне чуття, знати, що треба, а чого не варто пускати в обіг.

Слід пам’ятати, що засмічення мови засобів масової інформації не сприяє збагаченню, розвитку української мови.