Вступ
Розділ І. Правова характеристика норм права в системі юридичних наук
1.1. Поняття норми права, і основні ознаки та класифікації
1.2. Поняття статті нормативно правового акту, її зміст
1.3. Способи викладання норм права у статтях нормативно-правових актів
Розділ ІІ. Загальна характеристика тлумачення норм права
2.1. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу
2.2. Сутність і значення тлумачення норм права
Розділ ІІІ. Характеристика застосування норм права
3.1. Поняття, форми і реалізація норм права
3.2. Правозастосування її поняття. Відмінність від інших форм реалізації норм права
3.3. Процес правозастосування. Правозастосовчі акти
Висновки
Список використаної літератури
____________________________________________________________________
ВИСНОВКИ: Норма права — це загальнообов'язкове, певне-формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установлене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, що офіційно закріплює міру волі і справедливості відповідно до суспільними, груповими й індивідуальною інтересами (волею) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примуса.
Можна зробити висновки, що норма права є мірою волі і справедливості; є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві; має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах.
Правові норми в сучасному світі дуже різноманітні, оскільки вони відбивають весь строкатий спектр суспільних відносин, всю розмаїтість типових життєвих ситуацій. Для виявлення характерних рис конкретних правових норм, їхнього місця і функціональної ролі в системі права їх класифікують. Підстави таких класифікацій усілякі.
Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Чи інакше: акт правотворчості, що містить юридичні норми.
Основний структурний елемент нормативно-правового акта — стаття. Співвідношення норми права і статті залежить від рівня розвитку галузі, задуму законодавця, розвиненості юридичної техніки. Змістом будь-якої статті є припис законодавця. стаття нормативно-правового акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми, так і юридично-нормативного припису, за допомогою якого ця норма «організовується», будується.
Реалізація права неможлива без з'ясування змісту правових норм, з'ясування волі законодавця, укладеної у них. Цей процес виявлення волі в юридичній науці й практиці визначається поняттям "тлумачення права”.
Тлумачення права є встановлення змісту, що об'єктивно виражене у словесній формулі нормативного акта.
В процесі реалізації правових норм суб'єкти застосування повинні приймати рішення з однієї сторони на підставі і відповідно діючих нормативно-правових актів, з другої сторони потрібно враховувати, що право і правові принципи повинні мати вищу юридичну силу, таку ж як і Конституція. Конституція і її принципи повинні застосовуватись в процесі прийняття рішень у всіх сферах державного і суспільного життя.
Суб'єкти правозастосування, приймаючи рішення по справі, повинні пам'ятати, що в праві і законодавстві виражається міра свободи і відповідальності за протиправну діяльність і поведінку. Тому рішення повинні бути як справедливими, так і гуманними по відношенню до всіх учасників цивільного чи кримінального процесу. Наприклад, принцип таліону (око за око, зуб за зуб), який існував в стародавньому світі, — це цілком справедлива міра відповідальності, але не гуманна.
Прийняття рішень на підставі права і з урахуванням принципів справедливості і гуманізму свідчить про високий рівень правосвідомості і правової культури суб'єктів правозастосування, що суттєво буде впливати на стан законності і правопорядку, розвитку правової демократії, становленню правової держави і громадянського суспільства в Україні.
В останні роки великий інтерес в суспільному житті набули проголошення основних прав людини і їх юридичний захист. Однак, надзвичайне возвеличення прав окремої людини веде до ущемлення прав держави і всього громадянського суспільства. В процесі правозастосування потрібно враховувати законні інтереси і потреби як окремих громадян, так і всього суспільства. Тільки врахування діалектичної єдності інтересів громадянина, і держави, єдність юридичних прав і обов'язків дозволить приймати гуманні рішення як по відношенню до окремих громадян, так і по відношенню держави і суспільства.
Норми права не в змозі відобразити всі різноманітні фактичні обставини, і зокрема конкретних об'єктів правового впливу. Це в змозі доповнити процес застосування правових норм. Головною умовою ефективності правозастосування є максимальне врахування в конкретній ситуації фактичних обставин (характеристик) для вибору варіанта рішення. Ці вимоги можуть бути прямо передбачені в законі, а можливі випадки коли умови прямо не передбачені, але їх потрібно шукати в інших правових нормах. Інформаційне забезпечення підготовки рішень, доказування є однією з важливих умов застосування правових норм.
Висока якість законодавства — є другою умовою ефективності. Разом із тим при низькій якості законодавства (наявності в ньому протиріч, прогалин, нечітких формулювань і т.п.) можна досягти високої ефективності правозастосувальних актів, усунувши протиріччя при допомозі аналогії закону і права. Крім того потрібно поліпшувати якість законодавства, щоб воно мало правовий характер. Всі нормативно-правові акти повинні бути оптимальними в правовому регулюванні суспільних відносин.
Ефективність правозастосувальних актів залежить не тільки від особистих якостей юриста (рівень правосвідомості, правова підготовка, практичний досвід, культура, професійні знання, вміння, навики), умов його праці і відпочинку, але й від зацікавленості його в винесенні об'єктивних рішень. Прийняття правильних рішень, їх реалізація мають більший виховний вплив ніж сам по собі закон. Такі рішення дають можливість більш диференційовано підійти до конкретної справи і безпосередньо впливати на правосвідомість окремих громадян і соціальних груп.
