В науковій роботі реалізовано низку дослідницьких завдань:

- дано характеристику засобам творення образу народного героя в повісті Гната Хоткевича "Олекса Довбуш";

- показано фольклорне та авторське у трактуванні постаті Олекси Довбуша;

- розкрито образ Олекси Довбуш у малій прозі та драматургії Гната Хоткевича.

Внаслідок системного аналізу даної проблематики, ми можемо зробити наступні висновки, а саме:

Г. Хоткевич не першим серед українських письменників звернувся до опрацювання теми опришківського руху під проводом Довбуша, але, на відміну від багатьох своїх попередників (Ю. Федьковича, М. Старицького, І. Франка), він намагався зосередити увагу на внутрішній суті героя, піднімав питання законів існування нації та досвідченим розумом шукав її таємниць. Детально ознайомившись із гуцульським фольклором, Г. Хоткевич у художніх творах окреслює історичні постаті згідно зі своїми уявленнями. Головним завданням Г. Хоткевича було дослідити людину, саме тому образ героя постає перед нами від дитинства до останніх днів життя.

У художньому зображенні Г. Хоткевича однією із визначальних рис у характері Довбуша є людська самоповага – вона, можна сказати, понад усе, адже Олексу легше було б знищити фізично, але примусити зігнути шию, дозволити принизити себе – ніколи.

Романтичний ореол образу опришків у Г. Хоткевича відсутній. Натомість є реалістичні замальовки, пересипані публіцистичними вставками, є досить вдала спроба психологізувати образи – в романі показане не просто життя Довбуша, а й історія його душі, його трагедія – і особиста, і громадська. Втратив він сина, втратив, по суті, і дружину. Не вдалося йому підняти маси людей, хоч і котилася слава про нього як про захисника "бінних", хоч і став ще за життя, а особливо після загибелі, легендою, героєм пісень. Тобто історію Довбуша Г. Хоткевич подав не за сюжетами найпоширеніших баллад, а значною мірою за власним розумінням цієї постаті. Немає у Довбуша коханок, а є жінка Єлена. І Штефан Дзвінчук убиває його не через свою жінку, а як найманий убивця.

У повісті Г. Хоткевича звертає на себе така деталь образотворення: образи розкриваються перед нами поступово, через щоразу нові елементи, показані авторами. У кожній новій зображуваній ситуації образ наділяється додатковими характеристиками, вимальовується чимраз чіткіше і повніше. Так, з кожного нового вчинку Довбуша дізнаємося про його ставлення до природи, до оточуючих – панів і побратимів, старших і молодших. Зі слів цих персонажів, з висловлювань інших героїв і оповідачів про них вимальовується світогляд, переконання, система цінностей Довбуша. Тобто можемо говорити про лінійне розгортання образів упродовж усього твору.

Історичні події і факти в повісті "Олекса Довбуш" Гната Хоткевича ніде не перекручуються, правильно висвітлюються. Але, залишаючись вірним історичній правді, письменник не йде сліпо за фактами, він не стає рабом документів чи їхнім коментатором. Окремі компоненти повісті пов’язані не стільки хронологічно, скільки логічно. Г. Хоткевич нерідко змішує окремі деталі, порушує їх хронологічну послідовність. А багато епізодів і навіть цілі сюжетні лінії є взагалі результатом художнього домислу. Їх джерело слід шукати не в історичних документах, а в усній народній творчості.

Фольклорний та історичний матеріали тісно переплітаються в повісті. Крім особи легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша, у творі ми зустрічаємося й з іншими історичними постатями – відомими опришками Павлом Орфенюком, братами Джамиджуками, Василем Баюраком, Іваном Бойчуком, Андрієм Лаврівим та іншими.

У "Камінній душі" характер головного героя Дмитра Марусяка та інших опришків, що сліпо прагнули лише помсти, глибше розкривається саме у зіставленні з народним ідеалом, прикладом гідним наслідування – Олексою Довбушем.

Змальовуючи опришків переважно в реалістичному плані, письменник зумів наголосити на об”єктивних рисах характеру горян, які відрізняються від українців інших територій надмірною суворістю, гордістю, запальною вдачею, рішучістю. Цікавими видаються й інші аспекти психології верховинців – особливе ставлення до життя, смерті, мистецтва, природи.

В історичному оповіданні Г. Хоткевича "Потомок Довбушів" образ народного месника розкривається через оповіді одного з персонажів твору Івана Галети, який виступає носієм гуцульського фольклору про Довбуша. Характерною ознакою народних легенд і переказів про Довбуша є те, що в них найбільше акцентуються дві основні ознаки відважного лицаря – фізична сила і допомога бідним. Народ це робить досить делікатно: ці дві ознаки не конкретизуються, не індивідуалізуються, а типізуються. Таким чином, герой певною мірою виходить ідеалізованим.

У малих прозових творах Олекса Довбуш "явився" Г. Хоткевичу в ореолі гуцульського фольклору, як безстрашний борець проти шляхетської сваволі, месник за кривди знедолених. Реальні риси історичної постаті народна уява оповила багатьма романтичними легендами, оповідями про надмірну силу Довбуша. Гнат Хоткевич спочатку сприйняв цю постать саме крізь призму фольклорної інтепретації, що, власне, відбилося на його ранніх творах, в яких виступає образ Олекси Довбуша.

Фольклорний елемент надає творові відвовідного локального характеру, служить одним із засобів характеристики образу Довбуша. Оповідання "Потомок Довбушів" зацікавлює колоритно змальованими картинами тогочасного життя.

Г. Хоткевич у своєму драматичному творі "Олекса Довбуш "подає опосередковану характеристику Довбуша, вкладену в уста інших дійових осіб. Вони належать до різних соціальних верств, через те і є діаметрально протилежними. Ватажок діє у творі впродовж останніх семи років свого життя. Отже, письменник йде свідомо за історичними документами. Він не намагається показати Довбуша лише в середовищі друзів-опришків.

Олекса в драмі "Довбуш" сприймається як художнє узагальнення народного месника періоду антифеодальної боротьби і як романтичний образ.

Основою драматичного конфлікту п’єси, що призводить до трагічної розв’язки, є фатальна любов. У змалюванні кончини опришківського отамана письменник наслідує народнопоетичні джерела. Твір багатий на тропіку. Художні образи посилюють тенденцію фаталізму, що спостерігається в п’єсі, сприймається як вища необхідність, сила, що не залежить від людини. Ця думка особливо виразно лунає в сцені загибелі ватажка.

Насамкінець, зазначимо, що представники української літературної Довбушіани XIX – початку XX століття з різних причин, а головним чином через цензурні заборони, обмеженість джерел, не ставили перед собою мету всебічного розкриття теми, історично-конкретного зображення особистості народного героя.

Загалом же, внесок Г. Хоткевича в українську Довбушіану значний. Митець створив колоритний, повнокровний образ народного герояю Твори Г. Хоткевича на цю тему не перестають хвилювати читачів і нині.