У ході проведеного дослідження автор дійшов висновку, що тема політичних традицій, хоча і достатньо активно розробляється науковцями різних галузей знання, дуже слабко специфікована в контекст функціонування політичної системи. Згадана тема в політичній науці здебільшого розроблялася в контексті визначення структури політичної культури, виявлення змісту консервативної ідеології, пошук національних традицій державотворення тощо. Але, практично жодний з дослідників не звертав уваги проясненню місця й ролі політичних традицій у трансформаційному механізмі політичної системи — основи її функціонування та у забезпечені стану її динамічної рівноваги.

Розроблена в ході даного дослідження концепція традицій трансформації політичних вимог і підтримки ґрунтується на таких положеннях:

— трансформаційний механізм, який у процесі добору, обмеження та впорядкування вхідних імпульсів (вимог і підтримки) перетворює їх у вихідні продукти (рішення й дії), формуючись у рамках політичного поля, є основою функціонування політичної системи та актуалізує її адаптивні властивості, які забезпечують в умовах динамічної рівноваги системи її стійкість (здатність до збереження якісної визначеності при зміні структури системи та функцій її елементів), а також диференціацію структури системи (прагнення системи до структурного та функціонального розмаїття її елементів) та її лабільність (гнучкість функцій елементів при збереженні стійкості структури системи в цілому);

— у рамках трансформаційного механізму політичної системи формується специфічний комплекс регулятивів — функціональна матриця-парадигма як сукупність політичних традицій, які спрямовують функціонування політичної системи у найпродуктивніший спосіб і є атрибутом (атрибутивною властивістю) інституціоналізованої (тобто із завершеним циклом системоутворення) політичної системи;

— зміст функціональної матриці-парадигми обумовлюється традиціями трансформації політичних вимог і підтримки, які відтворюють загально-специфічні властивості політичної системи й є необхідною передумовою функціонування трансформаційного (перетворюючого) механізму політичної системи;

— необхідною передумовою утворення функціональної матриці-парадигми є формування загальних традицій трансформаційного механізму, які сприяють забезпечення динамічної рівноваги політичної системи, до яких відносяться традиція політичного владарювання (відносини в системі політичної влади визначають решту відносин у політичній системі, будь-яка політична влада (хоч би якою була її соціальна природа та якими б мотивами вона виправдовувала свої дії) має тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством), традиція політичної опозиції (політична влада практично завжди і всюди має політичну опозицію — відкриту або нелегальну), традиція конкурентної боротьби за визнання (влада прирікає політика жити, постійно побоюючись утратити свій символічний капітал, репутацію, ім’я, імідж тощо), традиція забезпечення зворотного зв’язку (якщо влада ігнорує зворотний зв’язок, то ефективність реалізації її цілей виявляється дуже замалою, оскільки вона позбавляється можливості зважити фактичні настрої та рівень підтримки політично свідомих представників суспільства);

— для забезпечення процесів трансформації вимог формуються традиція виразу політичних інтересів (асоційовані групи завжди артикулюють свої інтереси через офіційні канали, а неасоційовані групи (регіональні, кланові тощо) діють по неофіційних каналах), традиція скорочення політичних інтересів (агрегування інтересів має здійснюватися через чітке формулювання політики або рекрутування політичних кадрів, які хоча б у загальних питаннях поділяють даний політичний курс);

— для забезпечення процесів регулювання вимог формується загальна традиція регулювання інтересів (для того, щоб подолати перевантаження політичної системи на «вході» необхідно підвищити перепускну здатність комунікаційних ліній, збільшивши кількість і розмаїття каналів просування інформації шляхом спеціалізації кадрів, росту бюрократії тощо, або так «переробляти» вимоги, щоб привести їх до скорочення). Вона конкретизується, з одного боку, традиціями, котрі є способом структурного регулювання вимог — до них відносяться традиція політичного рекрутування (у будь-якій хоча б мінімально диференційованій політичній системі необхідно забезпечувати виконання великої кількості політичних ролей тими індивідами, для яких воно стає головним завданням діяльності) та традиція політичного лідерства (діяльність будь-якого політичного лідера є здобуття та утримання політичної влади), а, з іншого боку, традиціями, котрі є способом культурного регулювання вимог і пов’язані з процесами політичної соціалізації;

— для забезпечення перетворення підтримки формується загальна традиція трансформації підтримки (первинним типом підтримки є підтримка політичного суспільства, на неї нашаровується підтримка політичного режиму й політичних авторитетів). Вона конкретизується традицією диверсифікації підтримки (не зважаючи на те, який об’єкт підтримки (політичне суспільство, політичний режим або політичний авторитет), підтримка завжди має тенденцію до диверсифікації (розсіяння) або руйнування);

— для забезпечення динамічної рівноваги (гомеостазу) у функціонуванні політичної системи формуються традиція балансу вимог і підтримки (вимоги мають тенденцію послабляти політичну систему, а підтримка — підсилювати її) та традиція селекції вимог і підтримки (важливішим механізмом селекції вимог і підтримки в сучасному демократичному суспільстві є вибори органів влади та інші подібні ним форми політичного волевиявлення громадян).

З огляду на це, автором висуваються низка практичних рекомендацій:

— при проведенні реформи політичної системи, яка зараз відбувається в Україні, конче потрібно враховувати, що оптимальне функціонування трансформаційного механізму неможливе без формування функціональної матриці-парадигми політичних традицій. Потрібно розвивати громадянську сферу суспільства, яка була б спроможною формувати не лише інститути підтримки (які частіше набувають примусово-конформістського характеру), але й інститути вимог (через зміцнення партійної системи шляхом надання парламентським політичним партіям, виборчим блокам права формувати уряд, визначати основні напрямки соціально-економічного та політичного розвитку тощо, а також налагодити прозорі (легальні) канали для лобіювання різних соціально-економічних інтересів);

— інкорпорувати у проблематику політичної науки тему політичних традицій як елементу не нормативно-регулятивної, а функціональної підсистеми політичної системи. У навчальну дисципліну «Політологія», принаймні в її варіативній частині, ввести блок навчальних елементів, які б розкривали зміст політичних традицій. Також необхідно активніше залучати зазначену тему при викладенні спеціальних дисциплін напряму підготовки 0403 Політологія.