Розділ 1. Журналістика в контексті сучасного суспільно – політичного життя
1.1. Журналістика на сучасному етапі розвитку
1.2. Законодавство про діяльність українських мас – медіа
Розділ 2. Характеристика преси новин та преси думок.Їх проблематика та специфіка відображення
2.1. Преса новин і преса думок та розвиток світових і українських
2.2. Новини як відображення дійсності
2.2.1. Проблеми спостереження
2.2.2. Сутність та поняття новин
2.2.3. Об’єктивність як основна риса новин
2.2.4. Цінність новин
2.2.5. Фактори, що впливають на формування новин
2.3. Структура новин
2.3.1. Стратегія подачі новин
2.3.2. Тематизація новин
2.3.3. Новинні жанри
2.4. Преса думок
2.5. Відображення преси новин та преси думок в українських ЗМІ
2.5.1. Проблеми мовної ситуації в Україні та її висвітлення
2.5.2. Особливості висвітлення Помаранчевої революції
Вступ
Побудова сучасного громадянського суспільства в Україні, до якого одвічно прагнув і прагне наш народ, - це підсумок і етап цивілізаційного процесу, що так бурхливо розвивається на межі XX – XXI століть.
Процеси національного відродження і демократизації привели до переосмислення місця преси в громадському суспільстві, до того, що звичайний арсенал прийомів і методів, якими багато десятиліть користувалися журналісти, змінюється. Зазнаючи оновлення, журналістика в умовах національного відродження, виступає як ефективний інструмент суспільного впливу і досягнення громадської злагоди.
Одне з помітних явищ національного відродження – це виникнення затяжної українсько – російської війни газет, радіо, телебачення. Хоча вона й словесно – паперово – ефірна, але шкода від неї велика. Проблема ця геополітична.
В період національного відродження на шпальтах газет і часописів усе частіше з’являється термін «українська національна ідея». Однак часто в ці слова кожен вкладає свій зміст. Тому перед засобами масової інформації постало завдання збирати все, що стосується української національної ідеї, відстоювати її, сприяти науковцям щодо структурування цього поняття в теорії. Ця ідея мала поєднати всі верстви суспільства, усі складові суспільної свідомості.
Не так багато видань в Україні, особливо газетних, можуть сьогодні похвалитися серйозністю матеріалів, послідовністю позицій, солідністю підібраних тем, професійністю.
У зв’язку з докорінною зміною інформаційної ситуації, виникнення нових типів «мас – медіа» критерії відбору в журналістику неприродно змінилися в бік так званої гостроти пера, коли вміння журналіста сенсаційно, з підковиркою, «вбивче» писати заступає такі якості, як професіоналізм, ерудиція, високі моральні засади особистості. Єдино можливий заслон - висока кваліфікація, підтверджена дипломом, його авторитетом. Насмішка, псевдо інтелектуалізм – основна зброя тих, хто вважає себе кращим в газетярському світі. Звичайно, все можна пояснити феноменом ситуації «переходу», який полягає у тому, що поряд із безліччю відкритих можливостей завжди є ймовірність повернення до попереднього, начебто переосмисленного і вже відкиненого способу життя.
Ситуація в ЗМІ особливо сумна, бо вони так і не змогли стати незалежними, як це є в країнах із неперервною демократичною традицією. Журналіст в Україні з різних причин змушений маневрувати між силовими полями політичних, економічних інтересів та власним зиском.
А з чого починається газета в Україні ? З того, що зацікавлена особа виділяє кошти на створення і розвиток якого – небудь видання, а потім, можливо, не відразу, а в певний вигідний для себе політичний момент, «замовляє музику». Ряд газет надмірно захоплювалися тими кандидатами, які красиво говорили та багато обіцяли, не давали гідної оцінки позиції тих, тих, хто прагнув завоювати виборців «руйнівною програмою». Деякі видання, наприклад «Вечірній Київ», безпідставно нагнітали підозрілість до виборчих комісій.
Багато матеріалів, газет, радіо, телебачення на різних етапах виборчої кампанії хибували одноманітністю, відсутністю глибини аналізу, скороспішністю висновків. Траплялися випадки, коли місцеві газети захопилися критикою недоліків і перейшли ту грань, за якою вона переросла у критиканство. Були порушені розумні пропорції, допущена уявна необ’єктивність. Незбалансованість сучасного та історичного, позитивних та критичних публікацій спричинила ефект деструктивності в діяльності преси.
Як відомо, довір’я до газети залежить від авторитету, який завойовується роками. Та однією – двома нещирими публікаціями можна цей авторитет загубити. Часом відбувається справжнє забруднення інформаційного поля. Не випадково, очевидно, на шпальтах багатьох видань з’явилися рятівні слова: «Позиція редакції не завжди може збігатися з позицією автора». Так, наприклад, за 4 квітня 2002 року у газеті «Рідна земля» надруковано «брудну» публікацію «Витязь у тигровій шкурі», опісля чого газеті перестали довіряти.
«Але газета – це інтелектуальний інститут. Він може і повинен мати свою думку, відмінну від решти. Це буде позиція не окремого журналіста, а цілого інтелектуального центру.
Інтелектуали – це особлива категорія. Вацлав Гавел мудро сказав: «Місце інтелектуалів або в редакціях, або на кафедрах» [7, с.18].
«Кому з журналістів не відоме трепетне почуття, коли, розгорнувши свіжий номер газети, що пахне ще друкарською фарбою, бачиш своє прізвище? Хай не під розворотом чи підвалом. Хай навіть під невеликою заміткою. Якось відповідаючи на запитання, чим його приваблює обрана професія, відомий публіцист В. Дунаєв зазначив: тут не знають ні чинів, ні вислуги років, ні знань. Не повинно тут бути ні поручиків, ні генералів, не місце тут любителям погонів і еполетів. На завдання посилають того журналіста, котрий саме зараз може краще зробити нарис, репортаж, фейлетон, а не того, у якого заслуги чи зв’язки. І читача також не введеш в оману: він образу бачить, хто є хто, хто чого вартий. Тому не можна розслаблятися, чергувати вправні матеріали із слабенькими. Тому поза чергою дефіцитне визнання у читача не одержиш» [15, с.89].
Журналісти мусить бути мужніми, як свого часу Еміль Золя під час афери Дрейфуса у Франції на поч.ХХ ст.. Вони повинні порушувати такі теми для обговорення, які б одразу ставали незручними для тих, хто приховує правду. Тому що розповідь на прес – конференції не вимагає великої мужності.
Торкатися неприємних неприємних для деяких тем – ось де потрібні справжня воля та чесне виконання свого професійного та громадського обов’язку. Вони повинні бути вимогливішими до себе, чесними в методах добору матеріалу, не звинувачувати нікого завчасно. Журналісти повинні загострювати в аудиторії почуття справедливості, виконувати функцію критики та контролю, котра належить у суспільстві саме їм. Це вимагає від журналістів мужності, впертості та надзвичайної принциповості у подібних питаннях.
Сучасний журналіст має вміти не тільки вирізняти головне, а й самостійно мислити, використовувати ідеї, не нав’язані йому, а народжені в результаті власного осмислення подій. Йому мають бути притаманними активне співпереживання, сприйняття чужих бід і радощів як своїх, а також уміння написати про них образною, метафоричною, переконливою мовою.
«Коли сідає писати людина? Коли не може не писати. Коли відчуває, що має висловити свої думки чи переживання на папері, поділитися ними з людьми, з читачами. Журналіст виробляє в себе звичку писати скрізь і завжди, бо в редакції на його матеріал чекають, бо його підганяють важливі новини і події. Але кажуть, що для писання потрібен певний настрій, якесь творче збудження, точніше потрібне натхнення … [19, с.53]. Важко собі уявити газетяра, який може писати тільки на вузькі теми, хоча у кожного журналіста має бути своя основна тема. Важко собі зараз уявити людину, яка б не читала газет, не слухала радіо, не дивилася телепередач. Там вона знаходить для себе матеріали, факти, думки, що збуджують важливі інтелектуально – психологічні процеси і примушують її долати сумніви, визнавати допущені помилки, змінювати погляди, дошукуватися істини. Після колективу, в якому людина перебуває, преса стає для неї другим надійним порадником та вчителем.
«Дуже влучно конкретизував це С.Позойський, дослідник преси і журналіст: «Газета примушуючи читача мислити, думати, сперечатися, діяти, творити, тим самим перетворює його з об’єкта виховного впливу в співучасника усього процесу виховання» [19, с.46].
Людина, яка присвятила себе журналістиці, розглядає її як свою професію, ремесло, яке приносить не тільки моральне задоволення, а й матеріальне забезпечення. М.Ломоносов наголошував, що журналіст зобов’язаний завжди об’єктивно й точно викладати факти, що виступ у пресі – надзвичайно відповідальна справа.
«Актуальними у журналістському творі можуть бути факти або думки. К.Маркс, як відомо писав, що одні газети задовольняють «безпосередній інтерес до політичного факту», інші – «до політичної думки, при чому само собою розуміється, що факт не виключає думки, як і думка не виключає факту. Мова йде тут тільки про переважний характер, про відмінну ознаку» [19, с.106].
Про моральне обличчя і ділові якості журналіста, про значення журналістики в громадському житті глибоке визначення дав М.Ломоносов у своєму трактаті «Про професію журналіста». Багато повчального матеріалу містить його стаття. Ці висловлювання і тепер, через двісті років, не втратили свого значення.
Ось правила, які М.Ломоносов рекомендував запам’ятати журналістам:
1. Той, хто береться повідомляти нове, мусить наперед зважити свої сили, бо він береться за працю важку і надзвичайно складну. Журналіст має схопити в явищі нове й суттєве, говорити про яке треба із знанням справи.
2. Щоб бути в змозі винести присуд щирий і справедливий, треба звільнити думку від будь – якого упередження.
3. Прислухатися до колективної думки фахівців з даного питання, сукупні знання яких значно більші, ніж відомості які має журналіст. Перед тим, як вказувати на недоліки й засуджувати, журналіст мусить неодноразово зважити, що він має сказати, щоб бути в змозі захищати свою точку зору в разі необхідності. Поверхові верхоглядні судження ганебні, і вони стають ще ганебнішими, коли в них чітко проявляється необережність, невігластво, поспішність, недобросовісність.
4. Журналіст не повинен поспішати засуджувати наукові гіпотези – це прагнення, що дають можливість досягти знань, до яких емпіричним шляхом дійти не можливо.
5. Журналіст мусить пам’ятати, що найбільш безпечним для нього є крадіжка у кого – небудь із своїх колег висловлюваних ними думок і суджень, привласнення їх при собі.
6. Журналісту дозволяється заперечувати те, що в його очах підлягає запереченню. Але, якщо вже він береться за цю справу, то має доказам іншої людини протиставити дійсні заперечення. Самі лише сумніви і довільні запитання не виправдовують журналіста, тому що немає дурня, який не міг би поставити набагато більше питань, ніж одна досвідчена людина в змозі відповісти. Журналіст не повинен вважати, що незрозуміле і невияснене для нього є таким самим й для фахівців.
7. Журналіст ніколи не повинен бути високої думки про самого себе, про свою зверхність над людьми, про свій авторитет і якість своїх суджень.
Професія журналіста – це, так би мовити, професія професій. Журналіст, як синоптик, часто передбачає і навіть «робить погоду», піднявши на щит слави чи на вила неслави якесь ім’я, розкривши тисячам людей його чесноти чи ганьбу.
Журналіст, як геолог, завжди в дорозі, завжди в шуканнях. Вони обидва проникають у глибини: один – землі, другий – справ і думок людей [15, с.81].
Преса – найдавніший вид журналістики.
«Ставлення до преси визначається фізичними і побутовими умовами сприйняття її матеріалів: газету, ми, наприклад, читаємо у зручний для нас час, швидко проглядаємо чи вивчаємо, читаємо увесь матеріал або вибірково. При цьому маємо можливість зупинитися, осмислити прочитане, або пізніше знову повернутися до нього. Психофізіологічні і фізичні умови сприйняття матеріалів газети визначають її найсильнішу сторону – аналітичність. Звичайно, газеті притаманні й інші властивості – оперативність, емоційність тощо, але в умовах діяльності засобів ЗМІ вони видозмінюються, набувають особливого «газетного» відтінку. Виступи преси, таким чином, «уречевлені» - закарбовані на папері.
Звук і зображення. Що передаються по радіо і телебаченню, - миттєві; одержана, але не втримана інформація в пам’яті стирається. Друковане слово залишається жити, будучи документом сьогоднішнього дня, його «знімком». Саме в цьому один із вагомих факторів, що визначають силу, дієвість виступів преси.
Крім аналітичності, преса розвиває властиві їй більшою мірою, ніж радіо і телебачення, такі специфічні якості, як послідовність та систематичність. Скажімо, сповна проблему можна розкрити у серії публікації. Газета прагне не тільки дослідити, висунути в центр громадської уваги ту чи іншу проблему, а й всебічно, крок за кроком розглянути найефективніші засоби її вирішення.
Всесвітньовідомий американський письменник Марк Твен колись сказав: «Існують лише два джерела, які здатні донести світло у всі куточки земної кулі, - сонце на небі і Асошейтед Прес на землі.» З точки зору відомостей про щоденні події у світі, які збираються і поширюються агентством по своїх каналах у всі кінці землі, цей вислів тим паче справедливий у наші дні … Однак, світло, що проливається ними, помітно викривлене призмою політичних міркувань. А більша частина журналістів і ЗМІ тільки повторюють, доповнюють та нюансують цю інформацію, яка буквально є інфраструктурою їх власного виробництва. Виходить, що переважна більшість журналістів знаходиться у середовищі коментаторів цієї інформації. Сьогодні піраміда інформації виявляється перевернутою.
Такого роду диспропорція і досьє подій не можуть слугувати противагою силі й правдивості раніше виробленої інформації [15, с.194].
Мета нашої дипломної роботи полягає в тому, щоб охарактеризувати пресу новин та пресу думок з точки зору їх проблематики та специфіки відображення..
Об’єктом дослідження – є преса новин та преса думок, а також критичні матеріали стосовно даної проблеми.
Методи дослідження: описовий, порівняльний, структурний.
Структура роботи. Дана робота складається із вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.
