Пріоритетність сімейних форм виховання перед інтернатними очевидна – жоден такий заклад ніколи не зможе стати для дитини сім’єю, навіть найкращого вихователя дитина ніколи не назве мамою. У випускників інтернатів часто не складається власна доля і їхні діти так само потрапляють до інтернатів. Особливо жахливе становище у дитини, яка потрапляє до дитячого будинку із віку немовляти.
Істотні відмінності між дітьми, які виховуються в інтернатах та тими, які зростають у сім’ї, зумовлені тим, що заклад не може забезпечити найголовніше – індивідуальний підхід до дитини. Адже, здоровий та всебічний розвиток дітей напряму залежить від умов, в яких вони зростають, а впевненість у своєму майбутньому та повноцінне самоусвідомлення значною мірою формуються завдяки можливості жити у добробуті, безпечним та гідним життям.
Відповідно до чинного законодавства, одним із найпріоритетніших завдань служби у справах дітей є забезпечення виключно сімейних форм виховання для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Фахівці цієї служби мають визначити найоптимальніші шляхи вирішення проблем у відповідності до індивідуальних потреб кожної дитини та влаштувати її на виховання у сім’ю опікунів, піклувальників, національного усиновлення, прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу. Також до напрямів роботи служби відноситься утворення закладів нового типу із сімейними формами виховання, запобігання поширенню соціального сирітства, максимальне сприяння збереженню біологічної родини, а також забезпечення належного захисту житлових та майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
У державі відбувається процес поступових змін державної системи опіки над дітьми і, насамперед, забезпечення права на виховання в сімейному оточенні. Проте відсутня системна робота з біологічними родинами дітей, які виховуються в інтернатних закладах. Стан профілактичної роботи з кризовими сім’ями є незадовільним.
Потребує вдосконалення нормативно-правова база, що регулює питання захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. У цьому контексті відсутній механізм контролю за дотриманням житлових та майнових прав дітей.
Відчувається брак фахівців та досліджень, науково-методичних видань з проблеми соціального сирітства, проходження реформи системи опіки.
Прискорені темпи розгортання мережі прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу відбуваються за принципом покращання статистичних показників без здійснення системної роботи з добору та навчання батьків, налагодження соціального супроводу. Існує потреба посилити контроль за рівнем утримання і виховання сиріт, що перебувають під опікою, у прийомних сім’ях, будинках сімейного типу.
Визначальні фактори щодо прийняття сироти до родини є бажання надання допомоги дитині та бездітність сім’ї. Проте ключова роль у перегляді суспільної думки і укріпленні інституту сім’ї повинно забезпечуватися дієвою державною стратегією допомоги сім’ям з дітьми, гарантованою і відповідної матеріальної підтримкою.
Існує необхідність переглянути принципи організації вихователів прийомних родин та будинків сімейного типу. Існує потреба за допомогою науковців та практиків виробити чітку систему критеріїв для відбору кандидатів у прийомні батьки, вихователів, потенційних усиновителів. Така система сприятиме більш якісному контролю за роботою сімейних форм опіки з боку соціальних служб.
