Висновки
Як ми бачимо, поняття свободи досить широке та єдиного визначення не має. Свободу можна розглядати як людський вимір буття, як відповідальність, як інфраструктуру культури, як результат ставлення відповідальності та в контексті самосвідомості. Жодне з цих розумінь не дає однозначного пояснення терміна "свобода”. Проте не можна розглядати ці підходи окремо. Свобода – це складний термін, складові частини якого є взаємодоповняючими.
Науковці дійшли висновку, що соціальні обмеження можуть бути визначені як прояв соціальної необхідності у вигляді системної сукупності експліцитних (явних) і імпліцитних (прихованих) соціокультурних правил і норм, моделей поведінки, стереотипів мислення, засобів, способів, а також результатів самовираження людей, яким свідомо або несвідомо підкоряються люди і за межі яких вони не можуть або не хочуть виходити навіть тоді, коли це необхідно для них самих або суспільства, в якому вони живуть. Соціальні обмеження створюють систему у вигляді піраміди, де одні суворо підпорядковуються іншим. Вищим рівнем соціальних обмежень є обмеження концептуальні. Наступним рівнем соціальних обмежень є ідеологічні обмеження Наступними трьома вищими формами ідеологічних обмежень виступають онтологічно-гносеологічні, етичні і естетичні обмеження. Ідеологічні обмеження, що мають переважно ідеальний характер, знаходять свою подальшу конкретизацію і матеріалізацію на нижчих рівнях піраміди соціальних обмежень(політико-адміністративні; правові; інформаційно-освітні; техніко-технологічні; економічні; військово-силові; структурно-демографічні).
Розглядати проблему національної культури потрібно з самого терміна "культура ”. Щодо цього думки вчених також розійшлися. Проте можна виділити два основні аспекти культури: культура існує в предметно-результативних формах - матеріальних і духовних цінностях, мові, традиціях, звичаях, і в такому вигляді успадковується новими поколіннями від старших; творча діяльність людини, що освоює багатство культури, формується в особис¬тість, здатну бути культурною, дієвою і розвинутою. Національна ж культура є носієм національної самосвідомості, що знаходить свій прояв у наступному:
– наявності бази для забезпечення зростаючих духовних потреб;
– наявності стимулів і механізмів забезпечення стійкого характеру нації, її свідомості і діяльності порівняно з іншими сферами суспільства;
– наявності спонукальних якостей;
– наявності захисних і охоронних функцій.
Філософсько-світоглядне осягнення української національної культури, тобто осмислення її онтологічного статусу, є не що інше, як обґрунтування аксіологічної природи національної культури та національної самосвідомості.
