У висновках наведені теоретичні узагальнення й запропоновано нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає в комплексному дослідженні організаційно-правових і процесуальних аспектів механізму формування суду присяжних та складу народних засідателів в Україні, розробленні концептуальних основ адекватної сучасним умовам процедури добору представників народу для участі в здійсненні правосуддя.

1. Становлення суду присяжних як судового інституту відбулося внаслідок трансформації інституту солідарної відповідальності, де поєднання стародавніх англосаксонських та французьких правових звичаїв у сфері судочинства сприяло утворенню великого журі, що виконує функції державного обвинувачення, і малого журі, що виконує власне судові функції по встановленню фактичних обставин справи та вини особи у скоєнні правопорушення.

2. Запровадження інституту суду присяжних в українську судову систему не є результатом запозичення елементу іноземної системи судоустрою, невідомого національному юридичному побуту. Незважаючи на англійське походження суду присяжних, аналіз історичних джерел права свідчить про наявність в системі українського судоустрою інституту, якому були властиві риси суду присяжних. Зачатки суду присяжних вбачаються у давньому судовому інституті – копному суді, коріння якого сягає норм Руської Правди.

3. Поширення дії інституту суду присяжних на континенті дало змогу запровадити даний інститут на українських землях під час проведення судової реформи 1864 р. як власне суд присяжних російської моделі. Вивчення історії становлення і розвитку суду присяжних у таких провідних державах світу, як Англія, США та Франція дає змогу окреслити сукупність рис континентальної та англо-американської моделей, запозичених російським законодавцем, що дозволяє визначити унікальність російської моделі суду присяжних. Серед своєрідних рис цієї моделі можна виділити наступні: а) аполітичність російського суду присяжних, що полягала у виключенні з його юрисдикції кримінальних справ про злочини політичного характеру та порушень законодавства про друковані засоби масової інформації; б) вирішення судом присяжних кримінальних справ лише про злочини з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, за які поряд з основним видом покарання призначається позбавлення чи обмеження прав і привілеїв стану; в) участь присяжних засідателів у судовому розслідуванні, незважаючи на зізнання обвинуваченого; г) право суду відміняти вердикт присяжних, якщо на думку суду засуджено невинну особу; д) рішення по справі приймалося простою більшістю голосів; е) введення службового цензу для присяжних засідателів, що давало можливість бути присяжним незалежно від рівня прибутку і платні державним службовцям V-XIV класів, особам, які займали виборну посаду у міських і дворянських установах або виборні посади сільських старост, старшин тощо не менше трьох років; є) списки присяжних засідателів складалися незалежною від адміністрації комісією, що утворювалася на виборних засадах (до проведення контрреформи).

4. Можливість запровадження суду присяжних на українських землях зумовлювалася рядом таких умов, як соціально-економічні та політичні, що призвело до поширення положень Судових статутів на Правобережній Україні значно пізніше ніж на Лівобережжі та решті центральної території Російської імперії, що, в свою чергу, спричинило затримання розвитку суспільних відносин та зростання рівня злочинності у даному регіоні.

5. Інститут суду присяжних посів провідне місце в системі українського судоустрою часів розбудови незалежної держави, про що свідчить тривалість його дії на різних етапах державотворення протягом першої чверті XX ст., незважаючи на негативний вплив чинників політичного й економічного характеру. З огляду на це можна стверджувати ймовірність його дії до нашого часу за умови збереження Україною державного суверенітету. Наявність історичного досвіду дає можливість говорити не про запровадження в Україні нового інституту, а про реінституцію суду, діяльність якого була припинена на довгий час.

6. Порівняльний аналіз історії становлення інституту суду присяжних як у судових системах провідних держав світу, так і у вітчизняній дав змогу визначити соціально-правову природу суду присяжних, його місце в судовій системі і роль в суспільстві, а саме – його високий правозахисний потенціал як ефективного механізму інституту захисту прав людини. Дослідження правової природи різних форм народовладдя у сфері правосуддя дало можливість автору визначити саме інститут суду присяжних як найбільш здатний до вирішення фактичної сторони справи і постановлення правомірного та справедливого рішення. Інститут народних засідателів слід розглядати як пасивний та неспроможний до прийняття самостійних рішень, оскільки визначальну роль відіграє фактор суддівського впливу.

7. Спираючись на попередній досвід (власний та зарубіжних держав) і критичні зауваження сучасних дослідників, можна визначити тенденції побудови суду присяжних у сучасних умовах в Україні. Аналіз української політико-правової думки свідчить про надання переваги більшості українських юристів континентальній моделі суду присяжних. Дослідження правової природи різних моделей суду присяжних дало можливість визначити як позитивні риси, так і недоліки кожної з них. На нашу думку, при впровадженні суду присяжних не слід віддавати перевагу континентальній моделі даного інституту, оскільки ця реформована у 1940-х рр. модель швидше французький суд шеффенів, ніж власне суд присяжних. Тут відсутні такі риси судочинства за участю суду присяжних, як незалежність і самостійність присяжних засідателів при прийнятті рішення. За основу пропонується взяти саме російську модель суду присяжних зразка 1864 р., що адаптована до специфіки континентальної системи права, узгодивши її з вимогами сучасного законодавства.

8. Становлення інституту суду присяжних в Україні має представляти собою поступовий та багатовекторний процес, пов’язаний з укріпленням незалежності судової влади, підвищенням професійного рівня вітчизняних юристів, які беруть безпосередню участь у судовому процесі, належним матеріально-технічним забезпеченням діяльності суду. Створення належної законодавчої бази дозволить детально врегульовувати питання, пов’язані з діяльністю суду присяжних. Поширення інформації серед пересічних громадян щодо правової природи інституту суду присяжних дозволить підвищити рівень правової культури, а належна оплата даного конституційного обов’язку знизить рівень громадянської індиферентності. Пропорційне залучення до складу суду присяжних представників різних прошарків і соціальних груп сприятиме підвищенню інтелектуального потенціалу присяжних та зниженню ймовірності судової помилки. Для вирішення специфічних справ, де вимагається підвищений рівень освіти присяжних, слід створити лаву спеціальних присяжних засідателів, яка, однак, має діяти самостійно, без об’єднання з професійними суддями. Все це в сукупності дозволить створити інститут, здатний найбільш ефективно здійснювати судочинство, захищаючи та відновлюючи порушені права і законні інтереси громадян нашої держави.

9. З позицій проведеного ретроспективного та порівняльно-правового аналізу ґенези судочинства за участю народних засідателів вчені довели, що інститут народних засідателів за своєю правовою природою та усталеними у світі поглядами є різновидом суду шеффенів. Формування складу народних засідателів становить комплекс організаційно-правових та процесуальних заходів, здійснюваних визначеними в законі суб’єктами з метою добору законного, об’єктивного та високоморального складу народних засідателів для участі в здійсненні правосуддя.

10. Виникає необхідність запровадження принципово нової процедури складання списків народних засідателів, орієнтованої на загальновизнані стандарти формування об’єктивного та високоморального судового корпусу та необхідність обмеження кількості строків перебування однієї особи на посаді народного засідателя не більше двох термінів підряд.

11. Слід регламентувати процедуру дострокового припинення повноважень народного засідателя із наданням голові відповідного суду повноваження вносити подання до місцевої ради про дострокове звільнення народного засідателя від виконання обов’язків при встановленні порушень вимог статті 66 Закону "Про судоустрій України” або вчиненні народним засідателем дій, що його порочать, несумісних з високим званням народного засідателя.

12. Необхідно встановити моральні вимоги до народних засідателів у вигляді критерію "добропорядності”, закріплення заборони виконання обов'язків народного засідателя особами, які раніше засуджувалися за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.

13. Важливо конкретизувати ч. 3 ст. 65 Закону "Про судоустрій України”, згідно з якою список народних засідателів має складатися й затверджуватися місцевою радою. Необхідно юридичного закріпити перелік обов’язків народних засідателів під час здійснення правосуддя. Обґрунтовується важливість правової реґламентації порядку зміщення черговості залучення народних засідателів у зв’язку з поважними причинами неможливості явки засідателя до суду, черга якого має автоматично переноситися на кінець списку.

14. Доцільно коригувати кримінально-процесуальне законодавство шляхом нормативної фіксації положення, що зобов’язує суддю надати можливість народним засідателям завчасно ознайомитися із матеріалами справи, що розглядатиметься, а також з відповідним законодавством та судовою практикою.

15. Отже, враховуючи і народних засідателів, і присяжних (англо-американського зразка), ми зможемо констатувати наявність в Україні свого роду змішаної моделі участі народу в здійсненні правосуддя. Участь народних засідателів відповідатиме континентальній моделі, а суд присяжних – англійській моделі суду присяжних